Знання того, що є причиною гріха, може стати запорукою для спасіння кожної безсмертної душі. Але знайти це коріння, щоб безжально винищити його, без сторонньої допомоги дуже складно. Таку допомогу можуть надати передусім святі отці нашої церкви, які зуміли відповісти своїм життям на запитання – у чому корінь гріха і як не допустити його зростання.
Преподобний Марк Подвижник, якого називали також Марком Єгипетським або Марком Постником, жив у 4-5 столітті. Саме так, у двох століттях, бо Господь дав цьому святому довге життя – понад сто років. Аскет і пустельник, але в той же час дуже освічена людина, яка мала унікальну пам’ять, він залишив своїм учням чимало настанов, частина з яких дійшли до наших днів.
Про гріх
«Згрішивши, провини не тіла, а думки; бо якби не текла попереду думка, не було б за нею і тіло»
Як багато святих, Марк Подвижник акцентує увагу на тому, що людина має стежити за своїми думками. Коли віруючий чоловік просто припустився в голові поганої думки, але відразу відкинув її, не дав укорінитися, то й гріха немає. А коли грішна думка не зникла, почала захоплювати за собою, пустила коріння в душі, то вона призведе, звичайно, до поганих вчинків.
Отже, згідно з Марком Подвижником, перший корінь гріха – у поганих думках. Щоб їх не допускати, потрібно наповнювати розум корисними речами, не залишаючи місця непотрібним.
«Якщо і по хрещенні будемо ми схильні до гріха, то це не тому, що не зовсім було хрещення, але тому, що ми недбайливі про заповідь і перебуваємо в самоугодстві за власним нашим уподобанням»
Хреститися людина може або у зрілому віці, або її хрестять батьки в дитинстві, що буває майже з кожним у наш час. Але незважаючи на те, що при Хрещенні всі зрікаються гріха, сатани, приймають на себе Божу Благодать, гріх так і липне до людей все їхнє життя.
Але це не говорить про те, що Водохреща не впливає на людину. Це свідчить лише про те, що люди безвідповідально ставляться до своєї душі, до свого членства у Святій Церкві. Все життя християни догоджають своїм бажанням, пристрастям, пожадливостям, навіть не згадуючи про те, що існують Божі Заповіді. А коли довготерпіння Боже закінчується, і Він дає зрозуміти, що час змінитись, посилаючи скорботи, про Бога раптом згадують.
І добре, якщо, згадавши Бога, людина починає змінювати своє життя, думати про вічність і покаяння. Але є й ті, хто починає нарікати, а то й богохульствувати, не бажаючи терпіти хвороби та нещастя, питаючи, «за що мені все це?». Саме про них і говорить святий Марк Постник, як про тих, що «перебувають у самоугодстві». Участь їхня страшна, суд неминучий.
«Малі гріхи диявол представляє в очах наших нікчемними, бо інакше не може він ввести у великі гріхи»
Які ж гріхи можна назвати малими, а які більшими? Усі чули вираз «смертний гріх». Але одразу постає питання, а який гріх «несмертний»? Святі отці та богослови кажуть однозначно – чіткого списку таких гріхів немає. Є слова Господа:
«Кажу вам: «Всякий гріх і хула будуть прощені людям; але хула на Духа не буде прощена людям» (Мт.12:31-32)
Непробачний, тобто смертний гріх, однозначно названий – свідоме відраза хрещеного християнина від Бога, опір Божої Благодати. Інші гріхи, великі чи маленькі, накопичуючись, становлять стіну між Богом та людьми. Одна піщинка – непомітна, а ось мішок піщин може і придавити слабку людину.
Здавалося б, за нинішніми стандартами – що це за гріх, з’їсти яблуко в саду? А саме за це (якщо говорити абстрактно від ситуації), Адам і Єва позбулися Раю, стали смертними і своєму потомству в особі всіх нас, поставили тавро вродженого гріха.
Найголовніший смертний злочин – це нерозкаяний злочин. Покаяння очищає людину від усіх гріхів, а нерозкаяні гріхи тягнуть її в безодню вічних мук і страждань. І як би не намагався диявол вселити людям, що в дрібницях можна і грішити, аби нічого страшного не робити, треба відганяти від себе цю спокусу. Саме так сатана і заманює у свої сіті — ласкаво та непомітно!
Залишається лише уважно ставитися до слів святих подвижників, які за багато століть існування нашої Церкви дали відповіді на всі питання, що хвилюють віруючих кожного нового покоління.