«Похвала робить хорошу людину кращою, а погану – гіршою. І краще її не шукати».
У Біблії є чудове місце – Пр. 27:21: «Що плавильня для срібла, горнило для золота, то для людини уста, які хвалять її».
Настанова, дана нам мудрим Соломоном, попереджає про небезпеку хвалебних відгуків та закликів. Звичайно, це в тому випадку, якщо похвали направлені до нас.
Похвала випробовує нас більше, ніж осуд. У тому випадку, коли нас лають чи критикують, ми не надто здатні «відпочивати на лаврах» і, швидше, виправдовуватимемося, ніж поблажливо посміхатися.
Справедливим буде висловлювання – «хочеш випробувати людину – лай її, хочеш дізнатися, що в неї всередині – похвали».
Людина, яка постійно живе «в променях слави», ризикує втратити зв’язок із дійсністю. Велика кількість захоплених слів здатна закрутити голову не гірше, ніж доза наркотиків, забираючи з реальності.
“Але хіба хвалити це погано” – запитаєте ви? – Ні, звичайно, хвалити добре, і треба, особливо дітей та недосвідчених. Хороший комплімент чи схвалення – це чудова підтримка. Але як нам навчитися так хвалити інших, щоби не вкладати в чужу гордість?
Це гарне питання. Не можна годувати людину одними цукерками, навіть якщо вона їх цілком заслуговує.
Мені здається, вихід у тому, щоб благословляти. Ми часом незаслужено забуваємо цю чудову нагоду – підбадьорити з користю, звертаючи увагу людини на Бога, а не на неї саму. Благословення – воно, як і благочестя – завжди корисне!