Модна панночка запитала бабусі, скільки коштує відро полуниці… Бабуся-продавець їй відповіла: «120 гривень».
— Я беру за 100 гривень чи я йду, — впевнено стверджує панночка. «Купіть за ціною, яку вважаєте прийнятною, пані… Мені потрібні ці гроші, щоб жити, — лагідно відповіла бабуся.
Дівчина купила полуницю за свою ціну та пішла з почуттям перемоги. Вона сіла у свою дорогу машину і за кілька годин пішла до модного ресторану зі своєю подругою.
Вони вибрали з меню все, що хотіли. Зробили гарні фотографії, поїли небагато, залишивши на столі багато з того, що замовили… Їхній рахунок за вечерю становив 1300грн. Жінки заплатили 1500 гривень і сказали адміністратору шикарного ресторану, щоб решта залишилася як чайові.
Питання в наступному: «Чому ми завжди повинні показувати, що у нас є сила, коли ми купуємо у нужденних?» І чому ми щедрі до тих, хто не потребує нашої допомоги?
Мій батько купував товари у бідних за високими цінами, хоча він не потребував цих речей. Він іноді платив їм більше. Якось я запитав його: “Навіщо ти це робиш, тату?”
Мій батько відповів: Це благодійність загорнута в гідність, сину мій, ми завжди повинні прагнути бути вдячними!
(«Я знаю, що більшість із вас не поділиться цією публікацією, але якщо ви один із тих, хто досі читає, тоді ця історія про вчинок милосердя зробить додатковий крок у правильному напрямку»).