Часто нас несправедливо утискують і ображають, принаймні нам так може здаватися.
Дійсно, кому приємно отримувати стягнення від начальства або догану від старших за званням, особливо якщо ми вже не молоді.
Однак так було завжди. Справедливість – це не доля цього світу.
26 листопада, православна церква вшановує пам’ять святого Іоанна Золотоустого архієпископа Константинопольського.
Іоанн народився 347 року і був родом з Антіохії, що була столицею стародавньої Сирії. Сучасна назва міста Антакья і є частиною Туреччини.
Іоан залишився без батька відразу після народження, його мати, молода вдова не захотіла більше виходити заміж, але всю себе присвятила вихованню сина.
Здобувши найкращу на той час освіту, Іоан глибоко вивчивши християнське віровчення – хрестився в ім’я Господа Ісуса Христа.
Господь направив його до святих подвижників, що ще більше зміцнило його віру. Віддавши останній обов’язок матері, поховавши її, Іоанн приймає чернецтво, яке називає “істинною філософією”.
Два роки святий живе в печері і дотримується повної безмовності. Але хвороба змушує його залишити свій духовний притулок і повернутися до міста. Християнська громада призначає Івана єпископом.
12 років, майже щодня, святитель проповідує народу в храмі, проникаючи богонатхненним словом у серця слухачів. За рідкісний дар слова і був прозваний Златоустом.
Чи був гнаний святитель сучасниками?
Був. На нього спорудила гоніння цариця Євдоксія.
Він вставав на захист вдів та сиріт, що утискалися від придворних служителів. На кошти, виділені християнською громадою для утримання єпископської кафедри, влаштовував лікарні та готелі для мандрівників.
Горда Євдоксія розпорядилася страчувати святителя, проте натомість Іоана вигнали зі столиці, але після його від’їзду стався сильний землетрус і праведника повернули.
Не минуло й двох місяців, а новий донос знову розлютив царицю, святителя Іоанна знову вигнали.
Після від’їзду святого, пожежа зруйнувала будівлю сенату, потім були набіги варварів, а з ними і смерть цариці.
До праведної смерті святителя Іоанна залишалося 3 роки. Він був дуже хворий і прикутий до ліжка, проте і тут вороги не дали спокою. Зі столиці надіслали наказ, перевести його в Піцунду, що знаходиться в Абхазії.
Три місяці під спекою і дощем, змучений хворобами і гоніннями, у супроводі конвою святий провадив свій останній шлях.
Але сили вже лишали його. Проходячи селище Комани, святий припав до склеп святого Василиска і отримав його підтримку: мученик з’явився йому зі словами “Не сумуйте, отче Іоане! Через два дні будемо разом!”
Тут же причастившись Святих Таємниць, ангельська душа святителя з радістю покинула змучене тіло.
” Слава Богу за все! ” – були останні слова святителя Іоанна Золотоуста, які стали девізом християнства.
З часом народ пам’ятає і любить свого архіпастиря, посилає прохання до сина безбожної цариці Євдоксії з проханням про перенесення мощей до Константинополя.
Імператор Феодосій, будучи іншого складу, ніж його покійна мати, дає свій дозвіл і посилає почет зі срібною ракою в Камани.
Коли мощі були доставлені, народ цілодобово не відходив від храму, дружно волаючи “Прийми престол свій, отче!”. Імператор Феодосій, стоячи навколішки біля раки з мощами слізно просив пробачити свою матір.
Тут усі стали свідками незвичайного явища: під час такого вітання з боку люблячої пастви та моління імператора, святий Іоанн відкрив уста свої та вимовив “Світ усім!”.
Отримавши таку втіху, люди прославили Бога і святого Іоанна Золотоуста.
Так що не журіться, друзі мої!
Історія свідчить, що не одні ми такі. Якщо й святих людей за життя гнали і гнобили, що вже нам скаржитися.
Звертатимемося до святого Іоанна Златоуста з проханням про підтримку духовної та фізичної.
Також моліться святому про дарування розуміння школярам і студентам, а викладачам-терпіння та мудрості.
Ще святитель Іоанн Златоуст допомагає у примиренні ворогуючих сторін, а особливо родичів.
Коротка молитва святителю Іоанну Златоусту:
“О, святителю великий Іоанн Златоуст! Добрий і вірний, всі дані тобі таланти добре примножив, тепер воістину вселінський учитель був, як всякий вік і всяке звання від тебе повчається. Ми ж, грішні (імена), по єдиному своє дарування маємо, єднання духу в союзі світу не маємо, але буваємо пихаті, один до одного дратівливо ставимось, один одному заздримо; сьогодні дарування наша розділена не в мир і спасіння, але в ворожнечу і засудження нам. Тим же до тебе, святиню Божий, припадаємо, роздратуванням обурюємося, і в сокрушенні серця просимо: молитвами твоїми віджени від сердець наших усяку злобу, недоброзичливість, гордість і заздрість. Єдине тіло церковне беззастережно перебудемо, та за словом твоїм та молитвами полюбимо один одного і однодумністю сповіщені Отця і Сина і Святого Духа, Трійцю Єдиносущу і, віки віків. Амінь.”