Ми звикли до цього словосполучення. Воно не здається нам неправильним, навпаки – більшість людей швидше погодяться з ним. Однак не все так просто. І ось чому.
Частково ці слова, звісно, правдиві. Голос Божий дійсно є в кожному, і в двері душі кожного Бог стукає. Проблема в тому, що відчиняють Йому далеко не всі.
У традиційному розумінні фрази «Бог у душі» міститься певний набір тверджень, зокрема:
- Усі релігії говорять про одне й те саме, просто різними словами;
- Бог єдиний для всіх релігій, просто кожен бачить Його по-своєму (залежно від культури, традицій тощо);
- Богові не потрібні храми й таїнства – це необхідно лише людям для створення антуражу, а Бог стоїть вище за це.
Крім того, тут прихований ще один посил, який рідко озвучується:
- Це мій власний бог, він не судить мене за погане, але любить за добре, він приймає мене таким, яким я є, він зручний і з’являється тоді, коли я сам вирішу, а решту часу не турбує мене.
Цей пункт варто пояснити. Річ у тім, що три попередні твердження – неправда. Навіть якщо можна сперечатися щодо необхідності храмів і таїнств (хто може це довести?), то абсолютно чітко, на основі наукових досліджень та історичних фактів, можна сказати: релігії говорять про різне, боги в них різні, а шляхи до них – дуже відмінні. Це перевірена наукова істина, і заперечувати її – означає демонструвати власну безграмотність.
Ще більшим незнанням є вигадування власного бога. Адже багато хто, визнавши, що релігії суттєво відрізняються між собою, заявляє, що всі вони помиляються, а справжній Бог – у кожного свій. Однак така вигадка – це не Бог-Творець усього сущого, а лише психологічний ефект, уявний друг, створений за зручним для людини образом.
У житті це добре помітно на банальних прикладах: коли нам добре, весело, коли ми грішимо, ми легко виправдовуємо себе й забуваємо про Бога. Але як тільки з’являються труднощі, ми починаємо просити Його про допомогу. Це дуже зручно, і може навіть «працювати», бо Бог через любов до нас довготерпеливий і багатомилостивий. Але якщо ми вперто повертаємося до гріха і не хочемо бачити в Богові Особистість, не хочемо слухати Його слів, то рано чи пізно самі доведемо себе до того, що Бог перестане нас чути або ж просто не буде потурати нашим бажанням.
Правда в тому, що якщо ми вважаємо себе християнами, ми повинні познайомитися з Христом. Дізнатися, Хто Він, Який Він, чого Він хоче від нас, для чого Він прийшов у цей світ. Вибір релігії має бути усвідомленим, бо інакше це лише гра в духовність без справжньої віри у те, що життя не закінчується зі смертю. Якщо ж ми справді пізнаємо, хто такий Бог, ми повинні й почути Його слова. Побачити в Ньому Особистість, Яка не лише любить і дає нам просиме, але й веде нас по життю, навчає й іноді вимагає. Ми повинні зрозуміти, що гріх – це хвороба, яка шкодить нам самим. І що Бог – не суворий наглядач, а люблячий Отець. Він не абстрактний, Він складний, Він живий, і спілкуватися з Ним потрібно, виходячи з цих Його якостей.
«Бог у душі» – це, зазвичай, не істинний Бог, а лише наша фантазія. І не варто витрачати час на власні уявлення, коли є можливість по-справжньому пізнати Бога.