Преподобний Нектарій Оптинський був щедро обдарований Господом здібністю передбачення, втіхи та благодатного опікування прихожан. Ключовою його настановою було настанова про молитву.
Люди, які приходять до Церкви за втіхою, допомогою і підтримкою, часто чекають якогось неймовірного дива, раптового осяяння і благодаті, яка негайно вирішить усі проблеми і позбавить турбот.
Це ознака сучасності – хочеться все одразу, негайно та безкоштовно! «Адже у когось виходить так — все одразу – і я хочу». Тому, коли їм кажуть, що треба молитися і трудитися, вони важко зітхають, бурмотять щось нероздільне і розчаровано відходять.
Але святі отці Православної Церкви недаремно наставляють людей до безперервної молитви. Саме таким шляхом вони досягли благодаті, цим шляхом намагаються направити своїх духовних дітей. Однак, людям здається, що цей шлях занадто простий, занадто ненадійний і водночас дуже звивистий.
Однак преподобний Нектарій Оптинський наставляв людей любити молитву, постійно перебувати у молитовному стані.
«У будь-який час, що б ви не робили: чи сидите, чи йдете, чи працюєте, чи читайте з серцем: «Господи, помилуй!»
Старець говорив, що навіть якщо на людину йде хмара скорбот, вона повинна постійно просити Господа: «Даруй мені благодать Твою». І на це прохання, постійне і невпинне, Господь пронесе грозу повз.
Молитва – це капітал
Старець Нектарій з любов’ю наставляв парафіян, говорячи, що постійність у молитві – шлях до благодаті. І на думку преподобного, невиконання прохань є добрим знаком від Господа.
«Треба продовжувати молитися й не сумувати, – повчав Батюшка, – Молитва – це капітал. Що довше лежить, то більше відсотків приносить. Господь посилає Свою милість тоді, коли Йому це завгодно, коли нам корисно її прийняти…»
Нарощуючи своє молитовне багатство, люди стають сильнішими, вони вчаться не сумувати, а боротися. Господь, який бачить їхнє терпіння, віру в Нього, не залишить їх своєю благодаттю.
Як приклад віри та надії на Господа, старець наводить Іоакима та Анну, батьків Пресвятої Богородиці. Вони молилися все життя, зазнаючи приниження від одноплемінників, які вважали неплідних батьків знедоленими Богом. Але віра подружжя була винагороджена великою милістю та втіхою на схилі років. Так і сучасним людям, які моляться з вірою та постійністю, Господь пошле те, що потрібно для їхнього спасіння і в той момент, коли це потрібно.
Молитва про милосердя Боже
Преподобний Нектарій наставляв людей у тому, що милість Божа здатна відчинити такі двері, які людина і не сподівалася ніколи відчинити. Нехай сьогодні долає скорбота, зневіра і навіть настає відчай, не варто піддаватися цим гріховним почуттям. Тільки постійна молитва, тільки звернення до Бога «Господи, спаси і помилуй раба Твого!», здатні відчинити двері у той світ, де знайде людина щастя та спокій.
«Все питається молитвою, – повторював богоносний Старець. – Ви ще тільки підходите до першої сходинки, а ще треба пройти крізь двері і ніякими зусиллями неможливо до них увійти, якщо не буде милості Божої, а тому насамперед треба просити: «Милосердя двері, Господи, відкрий мені!»
Сила соборної молитви
Особливого значення старець Нектарій надавав церковній молитві, богослужінню у храмі. Мало молитись удома, цього недостатньо. Недарма Господь сказав, що там, де двоє та троє зберуться на молитву, там і він буде серед них.
Саме у храмі віруючі знаходять не лише Благодать Господню, а й з’єднуються з Христом під час причастя Святих Дарів.
«Не треба вимагати чи шукати чудес на землі, ми маємо чудо – Божественна літургія».
Як уже сказано спочатку, люди чекають на дива. Але не приймаючи Святе Причастя, вони позбавляють себе головного дива, яке Господь залишив наш Ісус Христос у спадок членам Своєї Церкви.
Безліч скарбів таять у собі праці та настанови святих отців Православної Церкви. Потрібно постійно прагнути вивчати їх, знаходити для себе такі поради, які можуть перевернути життя, зміцнити віру та подарувати надію на спасіння та вічне життя.
Преподобний Нектарій радить:
«Молись, щоб Господь запанував у серці твоїм, тоді сповниться воно великою радістю, і ніякий смуток не в змозі буде потривожити його».
Для того, щоб ніщо не турбувало душу, не треба їхати за тисячі кілометрів, не потрібно грошей, не потрібні помічники. Молитися, вірити і твердо надіятися на Бога – ось шлях до спокою та досконалості.