Вербний тиждень – це період, зазначений у церковному календарі, який не має фіксованих дат, але відзначений шостим тижнем Великого посту. У недалекому минулому були й інші назви: Кольорова, Квітконосна, Вербохльоста. Вона завершується Вербною неділею, а потім починається Страсний тиждень. Цього року Вербний тиждень проходитиме з 3 по 9 квітня.
З цим тижнем, особливо з його вихідними днями, пов’язують велику кількість прикмет, які підкажуть, якою буде погода, а також майбутній урожай.
Лазарєва субота: передостанній день Вербного тижня
Слов’яни святкували Лазарєву суботу з широким розмахом та весело. Цього дня було прийнято ламати вербні гілочки, а опівночі молоді люди ходили по хатах, співали обрядові пісні і не сильно били вербними гілками тих, хто спить, примовляючи: «Вербахльост, бий до сліз». Згідно з переказами, це потрібно було робити для того, щоби «биті люди» були здоровими.
Цього суботнього дня на столи подавалися гречані млинці, курник із риби та будь-яка каша. У деяких селищах була також традиція випікати прісні хлібці у тому кількості, скільки було членів сім’ї, а в одному з них запікалася монета – на удачу. Кожен член сім’ї хотів отримати такий хлібець, що обіцяв щастя на цілий рік, а незаміжнім дівчатам – бажане заміжжя.
Вербна неділя – закінчення Вербного тижня
Згідно з Святим Письмом, цього дня багато років тому син Божий, який ожив Лазаря, в’їхав на ослі до Єрусалиму, де народ його зустрів як царя і пророка. Місцеві жителі вітали Ісуса Христа пальмовими гілками, а під ноги кидали квіти.
На честь цієї події цього дня в багатьох країнах щорічно освячують у церквах гілочки верби, які розпускаються раніше за решту рослин і замінюють відсутнє в природі багатьох регіонів пальмове листя. Але можна освячувати і гілочки оливи, самшиту, лавра.
Стародавні слов’яни мають легенду про те, що колись верба була прекрасною жінкою, у якої було багато дітей. Вона вирішила довести Матері-Землі, що є більш плідною. Історія закінчилася сумно – така дама, що уявила про себе, була перетворена Землею на вербу.
Віруючі люди радіють деяким послабленням Посту в останні два дні Вербного тижня – у суботу Лазаря можна їсти ікру, а на столах у Вербну неділю дозволено мати рибу і навіть випити келих вина. Але в жодному разі не можна сваритися і лаятися, пити високоградусний алкоголь (та й взагалі будь-який алкоголь у великих кількостях), займатися прибиранням, пранням та виконувати важку фізичну роботу.
Батьки ніколи не зрізали гілки з дерев, що мають дупло, і тих, що знаходяться на території цвинтарів або біля них – такі рослини не мають позитивної енергії.
Що стосується заборон, то була і ще одна – у Вербну неділю заборонено стригти та фарбувати волосся, а також проводити з ними будь-які інші маніпуляції. Тому що тоді є велика можливість заплутати долю. У суботу та неділю Вербного тижня не можна влаштовувати поминальні обіди, а тим, хто потребує допомоги та просить її – треба обов’язково допомогти. Також цими днями прийнято роздавати милостиню.
Верба як головний атрибут Вербної неділі
Предки надавали вербі особливу міць, здатну очистити від негативної енергії, пристріту і псування, захистити від поганих людей, захворювань, нечистої сили. Для цього проводилося безліч різних обрядів, деякі з них дійшли й до сьогодні. Одним з таких є звичай випікати бублики і освячувати їх у храмі, а потім згодовувати свійським тваринам та худобі, щоб захистити їх від хвороб.
Згідно з повір’ями, освячена верба здатна запобігти літній грозі, позбавити боязкості (якщо вбити в стіну свого будинку зроблений з неї кілочок), а також допомогти при пожежі (її потрібно кинути в полум’я).
Вербні бруньки люди їли в сирому вигляді, щоб позбавитися лихоманки, причому з’їсти їх потрібно було в кількості дев’яти штук, а бруньки освяченої верби вживали в їжу безплідні жінки, щоб отримати надію зачати дитину.
Також бруньки клали у вербну кашу – обов’язкову для приготування всіма господинями у неділю для своєї родини. Освячені гілки цієї рослини часто клали у воду, де купали хворих дітей. Місце для гілочок у будинку – червоний кут, тобто там, де стоять ікони. А ще деякі з них розміщували під стелею в хаті та хліві, і під порогом – як оберіг.