Ключ – це один із найважливіших предметів у нашому житті. Він допомагає потрапити туди, куди нам треба. Ключ також відкриває якісь нові можливості. І в нас завжди викликають повагу люди, які мають великі зв’язки ключів, адже це означає, що вони багато мають.
«Ключ Давида»
Правда, нам би хотілося мати один заповітний ключ, який відчиняє всі двері, щоб не носити важкі зв’язки, правда? І зловмисники винаходять так звані відмички для своїх злочинів.
Але насправді є такий заповітний біблійний ключ, «який відкриває – і ніхто не зачинить, який зачиняє – і ніхто не відчинить». Він називається «ключ Давидів», і він знаходиться в руках Ісуса Христа. І той, хто вірить у Христа і живе в повній довірі до Нього, може отримати його.
У Євангелії від Матвія також є ще одна згадка ключів, які Сам Христос мав намір вручити апостолу Петру: «… і дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, то буде пов’язано на небесах, і що дозволиш на землі, то буде дозволено на небесах» (Матв.16:19). І тут для нас з’являється надія на те, що і ми зможемо мати такі ключі.
Зауважте, йдеться про те, що є якась законодавча влада – те, що дозволяє чи забороняє, розв’язує чи пов’язує. І це ключі, які відчиняють ті двері, де знаходиться наша спадщина. Що це за ключі?
Перший ключ – покаяння
Ключі, які Господь дає нам, завжди принесуть радість. Бог ніколи не відчинить перед нами ті двері, які приведуть нас до скорботи, поразки чи гріха. Такі двері відчиняє дехто інший, диявол. Але Бог даватиме нам ключі від того, що нас благословить. Однак, для того, щоб скористатися ними, потрібно буде трохи попрацювати.
А іноді, щоб пережити божественну радість, потрібен смуток від Бога, бо написано: «З плачем, що несе насіння, повернеться з радістю, несучи снопи свої» (Пс.125:6). Тобто ми кидаємо «насіння», тобто молитви покаяння, прохання з плачем, але понесемо «снопи», тобто свій урожай, результат молитви, з радістю.
Другий ключ – смиренність
Є кілька хороших біблійних прикладів, які нам послужать доброю настановою.
Ісус одного разу сказав такі слова: «Воістину кажу вам: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, коли було укладено небо три роки та шість місяців, так що став великий голод по всій землі, і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки до вдови до Сарепти Сидонської» (Лк.4: 25-26).
Чому до цієї жінки був посланий пророк? Що вона такого могла зробити особливого? Загалом нічого вона і не зробила. Але я вважаю, що вона знала, хто перед нею стояв. Вона називає пророка Іллю людиною Божою і відчуває докори сумління перед ним. Мало того, вона не посоромилася покликати пророка до свого дому. Мабуть, вона розуміла, що той має саме ті ключі для її благословення.
Коли пророк попросив у неї води, а потім спекти коржик, та чесно сказала, що в неї залишилася остання жменя борошна та трохи олії. “Приготую коржик, з’їмо і помремо”, – у відчаї сказала вона, що означало, що для них всі двері зачинені.
На що пророк Ілля каже: «У мене є ключі від потрібних засіків. Піди і приготуй коржик. Олія в глечику не вичерпається, а борошно не вичерпається, доки не прийде дощ».
Він виявився людиною з ключами і відкрив якісь Небесні засіки. Важливо, що вона не сперечалася, змирилася і зробила так, як сказав їй чоловік Божий. І, дійсно, борошно та олія не закінчувалися доти, доки не припинився голод в Ізраїлі.
Потім Христос, уже в Новому Завіті, скаже такі слова: «Той, хто подав чашу води, не втратить своєї нагороди».
Ми можемо купити пляшечку води не лише для себе, а ще й для когось. І тоді не втратимо своєї нагороди. Ключ завжди десь поряд. Але чи ми готові, чи готове серце наше?
Третій ключ – народження згори
Закхей (див. Євангеліє від Луки, 19 розділ). Про що мріяла ця людина? Мав дві мрії. Перша – він хотів побачити Месію, але був малий на зріст, і його не поважали в народі, оскільки він був збирачем податків. Тому, коли мимо йшов Христос, Закхей заліз на дерево, щоб хоча б побачити Його. І це призвело його до виконання другої мрії, яку він боявся відкрити навіть своїм, можливо, найближчим людям.
Ісус помітив Закхея і каже: «Мені треба бути у твоєму домі!» Ось і здійснилася його друга мрія. Закхей щасливий від того, що Месія відвідав його дім, і робить заяву, дає обіцянку Господу та всім: «Господи! половину маєтку мого я віддам жебракам, і, якщо когось чим образив, віддам чотири рази» (Лук.19:8).
Ісус побачив у ньому народження згори і відреагував, сказавши: «Нині прийшло спасіння дому цьому, тому що й він син Авраама, бо Син Людський прийшов стягнути та врятувати загибле» (Лук.19:9-10). Ісус здійснює ще одну його мрію – Він оголошує за всіх для Закхея нове ім’я – син Авраамів, тобто спадкоємець Божих обітниць.
Четвертий ключ – чеснота
Інший приклад – бездітна Сонамітянка. Її двері теж зачинені, вони не мали дітей. До неї пророк Єлисей, проходячи повз, не просився, але в нього теж були ключі для неї. І вона так само, як і та вдова, помітила Божу людину, яка ходила повз їхній дім, і звернулася до чоловіка з проханням притулити цього пророка.
Добрий чоловік тієї доброчесної Сонамітянки підтримав цю ініціативу і виділив гарну кімнату на верхньому поверсі у своїй оселі для пророка Єлисея.
Єлисей так перейнявся цією доброчесністю, що питає свого слуги: «Що нам зробити для цієї сім’ї?». І слуга відповів: Дітей у них немає. Єлисей усе зрозумів, покликав жінку і каже: «За рік я прийду, у тебе буде син». Так і сталося.
У однієї жінки попросили їжі, вона нагодувала і отримала ключ до благословення.
Інша жінка сама в будинок покликала – і результат був не менш сильний.
П’ятий ключ – благочестя
Є ще один показовий приклад – про Анну, яка теж не мала дітей (див. 1Цар.1 гл).
Бог уклав її черево. Значить, і ключ від її утроби був у Бога. І лише Бог міг відкрити його. Але що було потрібне Богові від неї? Взаємини із нею. І вона почала будувати ці стосунки. Вона Йому молилася, сіяла молитви зі сльозами, як ми раніше говорили, давала Богові обітниці, була доброчесною жінкою і багато молилася в храмі, до несамовитості, доки людина, яка на той час мала ключі від Царства Божого, первосвященику, не побачила це.
Священик Ілля звернув увагу на її молитву і спочатку не зовсім зрозумів, що з нею. Він подумав, що вона п’яна. Але потім з’ясувалося, що вона – благочестива дружина, яка тужить духом. І Ганна пояснила йому ситуацію. Тоді він дістає “ключ”, який йому в руки дав Бог, і каже: “Буде в тебе син!” На той час первосвященики були посередниками між людьми і Богом і мали ті самі ключі.
І Анна справді народила Самуїла, якого присвятила Богові, як і обіцяла.
Ніщо так не відчиняє двері в Небо, як благочестя. Воно завжди корисне. Як часто ми нехтуємо благословеннями, коли не ведемо благочестивий спосіб життя або коли відмовляємось послужити справою, фінансами, словом, молитвами тощо.
Шостий ключ – довіра Богу
Коли Давид отримав помазання на царство, природно, він одержав усі ключі від своєї країни та від свого народу. Але перше, що він зробив і що характеризує людину найбільше, знайшов того, кому можна було надати милість. Він посадив за царський стіл знедоленого Мемфівосфея (2Цар.9: 11). Давид влаштовував свято з приводу, вів людей у поклоніння Богу. І головне – він жив у повній довірі до Бога.
А наші ключі на місці?
Дорогі друзі! Усі ключі приховані у стосунках з Богом: покаяння, народження згори, благочестя, чеснота, довіра Богу, поклоніння Йому, радість у Дусі Святому, жертовність, пошана Його пророків і помазаників, служіння іншим.
Добре було б нам усім подумати: а де наші ключі? Чи не загубилися? А якщо загубилися, то де їх шукати? Вони знаходяться у найнесподіваніших місцях.
Перше – непрочитана Біблія. У Писанні для нас є багато одкровень і ключів.
Наступне місце пошуку – непрощені борги. І це не обов’язково фінанси. Це може бути образа, непрощення. Це те, що нас із вами сковує, і ми ходимо «у ланцюгах».
Третє місце – забуте благовістя. Якщо Бог закликав нас благовістити, а ми відволіклися на щось, то Бог може і якісь двері перед нами зачинити, допоки ми не почнемо свідчити про Христа нерятованим людям.
Четверте – залишене служіння у церкві. Можливо, ви несли якесь служіння, а потім лишили його. Повертайтесь! А хтось покинув богословське навчання. Доучуйтесь!
Далі – невиконані зобов’язання. Хтось не відвідав когось, не виконав слово, не виконав обіцянки. Все це також зачиняє перед нами двері.
Ще – пожертвування. Коли Ісус побачив пожертвування бідної вдови, Він відчинив для неї всі двері.
І, звісно, гордість, бо написано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як.4:6).
Бог відчиняє перед нами двері тоді, коли, здавалося б, ми вже не маємо нічого. Бог відкриває джерела, тому що в Нього є ключі. Потрібно бути в Христі, просити в Нього, і отримайте радість і благословення: «Досі ви нічого не просили в моє ім’я просіть і отримаєте, щоб ваша радість була досконала» (Ів. 16:24).