Насправді далеко не всякі мощі нетлінні. Звичайно, нетлінність тіла є одним із критеріїв при збиранні свідоцтв для канонізації праведника. Однак цей критерій не є основним.
Тим, втім, цікавішим є факт нетлінності мощів окремих святих, як, наприклад, святитель Спиридон Триміфунтський або преподобний Іов Почаєвський. А таких справді чимало. Однак ще більше тих, чиї мощі нетлінні лише частково, а то й зовсім збереглися у вигляді окремих кісток. Як було зазначено, нетлення мощів не основна і єдина ознака святості людини. Тому святий залишається святим незалежно від того, в якому стані його тіло після смерті.
Цілком очевидно, що називати нетлінними всі мощі поспіль, на підставі того, що всі вони – святиня, неправильно та неприпустимо. Власне, всі мощі Церква нетлінними не називає та й не називала ніколи. Безперечно, мощі будь-якого святого є святими. Проте нетлінними можна назвати лише ті мощі, які з моменту смерті святого не зазнали розкладання. Розширювально і за бажання це поняття можна застосувати ще до тих мощей, які збереглися нетлінними частково, як, наприклад, мощі преподобного Олександра Свірського. Але не більше.
Передбачаючи питання: «Чому відбувається так, що тіла одних святих повністю нетлінні, а інші зотліли до кісток?» – поясню.
Святість – це стан, який досягається за допомогою віри людини, її покаяння та життя згідно з євангелієм. Але оскільки жодними людськими зусиллями святість недосяжна, вона завжди – дар Божий. І дар цей – виключно особистий. Інші ж благодатні дари, у нашій свідомості часто пов’язані зі святістю, праведник отримує вже не для себе.
Відомі нам з досвіду спілкування з праведними людьми або хоча б просто з книг прозорливість, старість, дар зцілення та інші дари даються святому заради тих, кому вони можуть принести користь. Відкрийте життєпис будь-якого зі святих минулого століття, і ви побачите не один десяток свідчень про зцілення невиліковно хворих, чудесні застереження від вчинків, що загрожують трагічними наслідками, молитовної допомоги у безвихідних ситуаціях.
Заради всіх таких свідків, учасників, зцілених, навчених, каятих і даються праведникам дари благодаті. Нетління тіла – явище схожого ладу. До нетлінних мощів йдуть люди, біля них зцілюються, каються, знаходять віру. У цьому цілком зрозуміла нетлінність мощів, наприклад, преподобних Києво-Печерських. Але уявіть собі, що святий півжиття трудився в пустелі, де й помер. Або загинув під час масового винищення християн десь на нині мусульманському Сході, або сам заповів не віддавати собі посмертні почесті та залишити тіло десь у непрохідних нетрях. Або жив у такій місцевості, де шанування мощів був як такого (а період I–V століть такі існували). Чи є сенс у тому, щоб тіло такого святого не зотліло? Кому та яку користь це принесе? А в чому користь нетлінності заради нетлінності, я, зізнатися, не знаю і сам.
Другий фактор, що безпосередньо і вкрай негативно вплинув на збереження мощей багатьох святих, як не дивно, – ревнощі віруючих людей. До мощей святих церковний народ завжди ставився з благоговійною повагою. І на збереженні багатьох мощів це позначилося найгіршим чином. Їх просто розібрали частинками.
Тим більше, що в історії Церкви були й такі часи, коли інтерес до мощей був буквально повальним. Можете уявити, скільки цілих, що збереглися і, можливо, нетлінних на той момент мощів не збереглися до наших днів у цілості тільки тому, що святий був відомий і шанований. Не подумайте, я не маю нічого проти відокремлення від мощів частинок, тим більше, у деяких випадках це потреба. Без частинок мощей мучеників неможливо, наприклад, ні престол освятити, ні антимінс для храму видати. Але частки частинкам різниця. Якщо в наш час ставлення до цього уважне і благоговійне, то у VIII чи XII столітті навряд чи хтось відділяв від мощів частинки по волоску. І знов-таки, якщо в нетлінності тіла святого є ясний зміст, то який сенс у нетлінності окремо взятої фаланги його пальця – незрозуміло.
На цьому, гадаю, можна закінчити. На тому закінчити, із чого почали. Так, далеко не всі мощі нетлінні, але, попри все, будь-які останки святого – святі мощі. Ставлення до святині, як нам добре відомо, має бути шанобливим і побожним незалежно від того, що перед нами – нетлінне тіло в монументальній раці або маленька кісточка в мощевику на іконі.