Таїнство покаяння, або сповідь – це одне з Таїнств Церкви, при якому людина щиро сповідує свої гріхи і кається в них, а вони, за невидимого прощення Самим Господом, прощаються християнинові.
Важливість цього Таїнства велика, оскільки, крім того, що священики не допускають до не менш важливого Таїнства Євхаристії (Причастя) без сповіді у своїх гріхах, на людині аж до сповіді залишаються всі гріхи, що він скоїв і в яких не покаявся. Це страшно, адже наше життя може будь-коли обірватися, і нам доведеться стояти перед Господом із багажем гріхів, за якими Він судитиме нас. Тому важливо, поки не пізно, приходити до покаяння ще за життя.
Однак не всі християни добре знають, як правильно сповідатися, тому припускаються деяких помилок. Про них ми сьогодні поговоримо і розповімо, що не можна говорити на сповіді.
По-перше, сповіді не можна говорити формально. Фрази «винний(а) у всьому, каюсь», «згрішив(а) у справах і помислах, каюсь», «згрішив(а) проти 4-ої заповіді, каюсь» та інші подібні до них — це ознаки формалізму, який чужий християнству. Будьте готові, що священик може поцікавитися і поставити навідні питання, щоб дізнатися, у чому Ви конкретно сповідуєтеся. Незважаючи на те, що Господь все бачить і знає, що саме за гріхи ми вчинили, християнину важливо самому озвучити те, в чому він згрішив – це велика праця, але вона рухає людину на шлях до виправлення.
По-друге, на сповіді не можна говорити про сторонні речі. Як правило, у храмах завжди на сповіді стоять черги, де кожна людина чекає чимало часу. До того ж, священик теж не завжди готовий підтримувати бесіду на абстрактні теми та вислуховувати їх, оскільки він має сповідувати безліч людей у черзі. Тому з нашого боку це було б, як мінімум, неправильно та неповажно по відношенню до всіх оточуючих. Неправильно це також тому, що на сповіді присутній Господь, якому зайве під час Таїнства говорити сторонні речі. Якщо хочете все ж таки висвітлити якісь моменти або поговорити про них з духовником, то краще це зробити не під час Таїнства, а у вільний час.
По-третє, на сповіді не варто вдаватися до всіх подробиць своїх гріхів. Потрібна саме “золота середина” – ні більше, ні менше. Досить докладна розповідь, знову ж таки, може викликати напругу у людей, які стоять у черзі на сповідь, і втомити священнослужителя – він теж людина, нехай і завжди готова вислухати все те, що ми говоримо, але і їй притаманні втома. Говорити передісторію свого гріха, історію його вчинення та всі найдрібніші деталі – це буде зайве. Тут можна керуватися принципом “краще недомовити”, оскільки духовник, у разі потреби, сам може поставити питання, які дозволять повідати гріх у потрібній мірі.
Також на сповіді не можна виправдовувати себе та звинувачувати інших у своїх гріхах. Людське виправдання – це зброя, запозичена у диявола, оскільки походить з гордині або ж небажанні брати на себе відповідальність за скоєні дії та помисли.
Звичайно, багато факторів впливають на те, що ми робили, але вибір робить сама людина, наділена вільною волею. Саме від людської волі, рішень людини залежить все те, що вона робить, і від когось іншого.
Тому треба пам’ятати, що тільки ми несемо відповідальність за свої дії та думки, вчинки та думки, і відповідати на Суді перед Господом будемо лише ми. Якщо ж на сповіді говорити про те, як винен сусід, що ти вилаяв його, або як винен хтось ще – це вже буде не сповідь, а виправдання. Відповідно, результат від такого покаяння дорівнюватиме нулю.