Ще до того, як у мене з’явилися власні діти, я багато років працювала вожатою в таборі та вчителькою у великій державній школі. Цей досвід навчив мене, наскільки важливою є дисципліна у вихованні дітей. Без чіткої структури та правил літній табір швидко перетворюється на щось на кшталт «Володаря мух». Без порядку в класі діти практично не мають змоги отримувати знання.
Протягом багатьох років роботи з дітьми мені (як вожатій, учительці, а згодом — як матері) дуже допомогли п’ять головних принципів виховання. Хоча не всі методи підходять усім без винятку, я переконалася, що ці принципи застосовні до більшості дітей — незалежно від віку, статі чи характеру.
1. Частіше навчайте, як треба поводитися, ніж як не треба
Діти потребують наставництва ще до того, як виникне потреба їх виправляти. Біблійні історії, життєві ситуації й навіть чужі помилки дають нам чудову нагоду запитати: «Як ти вважаєш, як правильно вчинити в цій ситуації?» Коли діти самі формулюють правильну модель поведінки, вони краще розуміють моральний урок, ніж коли просто слухають нотації.
Коли мої діти були ще маленькими, я перед походом до магазину жартома питала їх: «А ми будемо сьогодні бешкетувати в магазині?» Вони, звісно, відповідали «ні». Тоді я питала: «А як поводяться хулігани в магазині?» І діти самі вигадували приклади — бігають, не слухають маму, стоять (а не сидять) у візочку, випрошують солодощі, кричать тощо.
Таке попереднє обговорення поведінки дуже сприяло їхній слухняності. Дітям треба постійно нагадувати, що означає бути добрим другом, як слід поводитися в людному місці, як реагувати на грубість і як щиро вибачатися. Якщо ви постійно кажете «не роби того» і майже не говорите «роби ось так», діти почуватимуться розгубленими й невпевненими. Вони не знатимуть, як правильно діяти.
2. Використовуйте принцип «покарання і нагороди»
Коли Бог укладав завіт із Ізраїлем, Він запропонував їм благословення за послух і прокляття за непослух (Повт. Зак. 30). Він чітко окреслив як нагороди, так і наслідки. Цей принцип чудово працює і в родинному вихованні.
Дехто з батьків уникає нагород, плутаючи їх із підкупом. Однак різниця суттєва: нагорода заохочує добре, правильне поводження, а підкуп — це винагорода за погану поведінку з метою уникнути конфлікту.
Ось приклад. Маленька дівчинка не хоче сідати у візок у супермаркеті. Підкуп виглядає так: мама пробує посадити доньку у візок, та починає кричати, пручається, б’є маму. Та, зневірена, дістає з сумки льодяник і дає його дитині, щоб та заспокоїлася і сідає у візок.
Натомість правильна ситуація (з нагородою): перед тим, як вийти з машини, мама дивиться дитині в очі й каже: «Я знаю, що тобі іноді не хочеться сидіти у візку. Але якщо ти будеш слухняною, тебе чекає приємний сюрприз. Добре?» Дитина погоджується. Вони йдуть до магазину, дівчинка сідає у візок, а мама показує їй цукерку, яку вона отримає, якщо залишиться чемною.
У першому випадку дитина «керує» ситуацією та отримує винагороду за капризи. У другому — мама контролює ситуацію, і дитина отримує нагороду за хорошу поведінку. Це допомагає дитині краще зрозуміти принцип Божої справедливості: Господь нагороджує тих, хто живе правильно (Кол. 3:23-24).
3. Підкріплюйте свої правила діями
Коли я тільки починала викладати, деякі учні були лише на п’ять років молодші за мене. Я швидко зрозуміла: щоб здобути повагу, я маю дотримуватись своїх слів. Якщо я кажу «так» — це означає «так», якщо «ні» — значить «ні».
Те саме стосується і дітей. Якщо ви сказали, що підете з парку, якщо дитина вдарить когось, — підіть. Якщо попередили, що не дозволите дивитися телевізор, доки не заправлена постіль, — дотримуйтесь цього. Діти мають знати, що батьки тримають слово.
Водночас важливо пам’ятати: дисципліна має бути спрямована на те, щоб показати дитині наслідки її вчинків. Якщо ви просто хочете піти з парку через власні справи, то краще знайдіть інший спосіб покарання.
Так, дисципліна часто буває недоречною за обставинами. Іноді здається простіше проігнорувати непослух. Але плоди регулярної дисципліни варті зусиль. Повірте — результат вас порадує.
4. Метод дисципліни має бути дієвим
У різних сім’ях працюють різні методи виховання. Навіть у межах однієї родини з різними дітьми можуть бути різні способи. Але одне незмінне — дисципліна має бути дієвою й справді навчальною. Як сказано в Євр. 12:11: «Усяке покарання в теперішній час здається не радістю, а смутком; але згодом воно приносить мирний плід праведності тим, хто ним навчився».
Покарання не має бути жорстоким або спричиняти шкоду. Це не прояв гніву, а турбота про благо дитини. Якщо ви надто злі чи засмучені, краще спочатку заспокойтесь, а потім дійте.
У нашій родині все починається зі строгого зауваження та попередження про наслідки. Ми пояснюємо дитині, що саме було неправильним, і даємо час змінити поведінку. Якщо цього не відбувається, настає момент покарання.
З віком прості методи перестають діяти. Для старших дітей дієвішими є позбавлення привілеїв, штрафи, додаткові домашні обов’язки тощо. Важливо, щоб метод відповідав дитині й справді впливав на неї.
Мені важко карати своїх дітей — я люблю бачити їх щасливими. Але Божа обітниця (Євр. 12:11) зміцнює мене: попереду — мир і праведність. Якщо ми любимо своїх дітей — ми будемо їх дисциплінувати.
5. Помічайте хорошу поведінку й хваліть
Це — дуже ефективний інструмент виховання. Я веду заняття з чотирирічними дітками в церкві. Найкращий спосіб заохотити їх — це похвалити когось: «Подивіться на Анну! Як гарно вона сидить, руки на колінах, слухає уважно». І одразу ж інші діти повторюють цю поведінку.
Похвала — це сильне благословення. Вона не лише вказує на правильну поведінку, але й демонструє вашу турботу. Усі ми любимо керівників, які не лише вказують на помилки, але й помічають наші старання. Діти — не виняток.
Це особливо важливо для тих, хто переживає складний період або має труднощі з поведінкою. Вони надзвичайно чутливі до похвали — навіть найменшої. Тож не скупіться на добрі слова.
Найголовніший принцип
Усі ці принципи були дуже корисні для мене та мого чоловіка, але вони мають свої межі. Лише Бог здатен змінити серце дитини. Жодна мудрість світу не врятує й не змінить дитину — тільки Ісус!
Тому, якщо ми прагнемо мудрості у вихованні, найперше, що маємо робити, — це перебувати в Божому Слові й молитві, просячи в Нього керівництва. Він чує, розуміє і обіцяє дати мудрість кожному, хто просить (Як. 1:5). Тож шукаймо Бога і молімося, аби Він діяв у серцях наших дітей.