Всім нам траплялося переживати горе або сумувати, співчуваючи іншим людям, підтримуючи їх у важкі моменти життя. Однак співчуваємо ми по-різному. Одні вважають співчуття природним проявом почуттів, не відчуваючи особливих складнощів у спілкуванні з горюючою людиною. Інші, навпаки, змушені докладати зусилля, а спілкування зі страждаючою людиною виявляється для них вельми обтяжливим.
Часом людина і зовсім не вміє співчувати, відмовляючи в участі і співчуття своїм близьким. Не все просто і зі стороною, що приймає співчуття. Напевно, багатьом доводилося потрапляти в ситуацію, коли у важкі моменти «розраду» стає таким наполегливим і нав’язливим, що хочеться скоріше звільнитися від такої допомоги. Але якими б суперечливими були відносини, людина залишається істотою, як страждають, так і співчувати. Саме співчуття стає мірилом нашої людяності. Тому співчуття для людини є вміння життєво необхідним.
Що таке співчуття?
Не варто плутати співчуття з жалістю. Прояв жалості є пасивним станом, в той час як співчуття – акт милосердя, при якому людина входить в стан страждаючого, розділяючи його біль, тобто Спів-страждає.
Згадаймо біблійну історію про самаритянина, проявившого милосердя. Адже в цій притчі дійовою особою не тільки обкрадена і страждаюча людина і сам самаритянин. Присутні в ній розбійники, Левит, священики. Зміст притчі простий: на йдучу в Єрихон людину напали грабіжники, обібрали, побили і залишили помирати. Проходили повз священик і Левит, допомоги стражденному не виявили. Лише самаритянин виявив милосердя, надав допомогу, тим самим врятував життя страждальця.
Розкриваємо сенс притчі
Найбільш жорстокими і безжальними в притчі виступають грабіжники, пристрасть до багатства у яких настільки величезна, що для них неважлива ні чужий біль, ні чуже страждання. Це показує нам, що співчуття і жалю немає місця, там, де панує користолюбство і грошолюбство. Не секрет, що сьогодні, якщо питання стоїть про гроші і багатство, навіть близькі люди забувають про милосердя, затіваючи жорстокі війни.
Повз стражденного людини проходили і інші люди – Левит і священик. Вони, можливо, і пошкодували страждальця, але не стали розділяти його страждання, і допомоги не надали. Тобто їх жалість не принесла користі і виявилася марною. Тільки самаритянин проявить належну співчуття. Він обробив рани стражденного, посадив його на свого осла, а сам пішки пройшов довгий шлях, підтримуючи пораненого. Самаритянин не пошкодував своїх сил і часу, щоб допомогти страждальцю. Його активне співчуття врятувало життя іншій людині.
Доречно буде згадати слова Іоанна Кронштадтського:
«Милосердя і співчуття – це ті головні орієнтири, співвідносячи з якими своє життя, людина може зберегти, не тільки себе як особистість, а й відтворити на землі Царство Боже, світ добра, краси і справедливості».
Навчившись співпереживати, ми не тільки підтримуємо які потребують допомоги, але і стаємо ближче до Господа.