Питання про те, чи можна укладати шлюб з невіруючим, дуже актуальний і складний. Відразу потрібно сказати, що однозначної відповіді на нього отримати не можна.
Занадто багато думок навіть у представників священства з цього питання. Також хочеться відзначити, що мова йде саме про невіруючих, атеїстів. Чи не про іновірців, шлюб з якими Церква однозначно забороняє.
І не про тих, хто був хрещений в дитинстві, але потім в храм не ходив і гадки не має про основи православ’я і церковного життя. Вони православні, але не воцерковлені. Їх духовне життя ще не почалася, вона в сплячому стані. Вони самі не знають, хто вони по вірі і до чого прагнуть.
А ось атеїсти – люди з цілком сформованим думкою, яке дозволяє їм жити своє земне життя, не замислюючись про наслідки і не утруднюючи себе думками про те, що буде далі.
Думка 1 – не можна, але доводиться
Одні православні священики, виступаючи на поважному телевізійному каналі, кажуть, що якщо забороняти шлюби з невіруючими, то за кого жінкам виходити заміж?
Адже, за статистикою, всього 3% серед прихожан в храмах становлять чоловіки. Та й ті вже, в більшості своїй, в якому віці дітородному.
Просто – потрібно ще під час періоду залицяння з’ясувати ставлення жениха до релігії. Як він буде ставитися до того, що дружина буде дотримуватися посту, в тому числі утримання в інтимному житті?
Яким чином будуть виховуватися діти – в вірі або невірі?
Якщо він згоден ставитися до її церковному житті лояльно, то все добре. А якщо ні, то їм потрібно розпрощатися.
Звичайно, якщо православна дівчина в своїй вірі міцна, має сили і досвід для того, щоб противитися силам зла, вона зможе ці питання регулювати і наполягати на своєму.
А якщо – ні, якщо це випробування вона не витримає? Навіть страшно подумати, що може статися, який гріх вона зробить, одружившись з атеїстом і, вставши на його позиції.
Але це лише одна думка.
Думка 2 – не можна категорично
Священик Данило Сисоєв, навпаки, категорично заперечує саму можливість шлюбу віруючого з невіруючим.
На його думку, віруючі дружини або чоловіки в такому шлюбі дуже швидко забувають про ревнощі до порятунку, замінюючи її пристосовництвом.
А іноді настає і пряме відступництво. Замість відвідування храмів по неділях, їдуть на дачу і тусовки з друзями чоловіка. Ранкові та вечірні молитви скорочуються, а то і зовсім виключаються, тому що часу катастрофічно не вистачає.
Діти в таких сім’ях ростуть цинічними і невіруючими. Адже у них перед очима найстрашніший приклад – відступництво одного з батьків. І це не тільки в наш час, приклади таких шлюбів приводив ще Кипріан Карфагенський в 3 столітті.
А потім протягом століть шлюби з іновірцями і невіруючими, послані в випробування християнам, показували лише одну істину – Господь не допомагає тим, хто порушує його заповіді. А заповідь про недопущення таких шлюбів міститься в Євангелії.
Думка Церкви – офіційна і від початку століття
У священному Писанні ще на зорі світу Бог не схвалював змішання крові вірних йому з кров’ю невірних. Катастрофа Всесвітнього Потопу викликана якраз змішанням крові Божих синів і крові людської:
Сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі в дружини, яких вибрали. І сказав Господь Бог: Не буде Духу Моєму бути знехтуваних людьми тим царям, тому що вони плоть (Бут. 6, 2-3).
І далі подібних прикладів того, що Господь карає відступників, наводиться безліч, як в Старому Завіті, так і в Новому Завіті, і аж до наших днів.
Але офіційно цей закон викладено в 72 правилі VI Вселенського Собору. Воно говорить:
Недостоіт чоловікові православному з дружиною єретичних шлюбом совокуплятіся, ні православної дружині з чоловіком єретиком сочетаватіся.
Якщо ж угледівши буде щось таке, вчинене будь-ким: шлюб почитати нетвердим, і незаконне співжиття расторгаті. Бо не личить смешіваті незмішані, нижче совокупляті з вівцею вовка, і з частиною Христовою жереб грішників. Якщо ж хто постановлене нами переступить: нехай буде відлучений.
“Але якщо деякі, будучи ще в невірі, і він не був полічені до стаду православних, поєднує між собою законним шлюбом: потім єдиний з них, обравши благе, вдався до світла істини, а інший залишився в кайданах помилки, не бажаючи глянути на божественні промені, і аще притому невірної дружини завгодно сожітельствоваті з чоловіком вірним, або навпаки чоловікові невірного з дружиною вірною: то так не розлучаються, по божественному апостолові: святиться бо чоловік невірний про дружину, і святиться дружина невірна про чоловіка” Верне (1 Кор. 7, 14)
Не тільки Вселенські Собори, але і святі отці нашої Церкви підтверджують цю істину про неможливість шлюбу з невіруючими. наприклад, дуже глибоко в душу проникають слова Амвросія Медіоланського:
Якщо самий шлюб повинен бути освячуємо покровом і благословенням священниковим: то як може бути шлюб там, де немає згоди віри.
В кінці хочу привести свою скромну думку з даного питання. Як відомо, сім’я християн – це мала Церква. І чоловік – глава цієї Церкви. Хто ж стане на чолі, якщо чоловік невіруючий?
І як досягти в такій комірці головної мети – порятунку себе і своїх ближніх? Як винесе така мала Церква всі випробування, подібні до тих, що православна Церква перенесла за тисячоліття?
Варто пошукати відповіді і на ці питання, перш, ніж зважитися на шлюб з невіруючим чоловіком.