Населення нашої країни, здебільшого становлять хрещені люди. Усі вони з моменту хрещення є членами Церкви Христової, але відвідують її від сили 4-5 відсотків. Люди проходять через таїнство, приносять своїх дітей, надягають на шию натільний хрестик. Багато хто наступної неділі приходить до причастя, приносить малюків до Чаші. Потім усе рідше й рідше, і ось – уже й забули, де двері до храму знаходяться…
Причин дуже багато, вони абсолютно різного характеру. Але всі причини мають той самий корінь – маловір’я. Не вірять хрещені і нехрещені, що за все, що скоєно в земному житті, доведеться відповідати. Не довіряють Тому, хто віддав своє життя за гріхи людства, а значить, готовий прийняти в Царство Небесне кожного віруючого. Адже якщо відкинути всіх, то жертва Ісуса Христа була марною. І це не так. Двері відчинені кожному – входьте з вірою!
Можна відкласти на потім
По-перше, молоді люди вважають, що попереду все життя. «Ось прийде старість, пенсія, тоді й можна буде ходити до церкви, молитися, думати про вічність, каятись у старих гріхах і не чинити нових». Але події останніх років дедалі переконливіше доводять, що може бути пізно. Не виявиться часу на покаяння, не вдасться очиститись і стати гідним вічного життя. І пекельні муки стануть долею грішників.
Сучасне суспільство споживання
По-друге, суспільство споживання, яке вже міцно стало долею життя всього світу, виховує споживче ставлення до Церкви. Захворів – поїхав на Святе джерело, до мощей святих, поставив свічку у храмі. Стало важко – пішов до священика за порадою. Полегшало, відступили проблеми – все, знову на довгі роки забув дорогу до храму.
Але люди не замислюються про те, що це не вирішення проблеми. Потрібно щодня працювати над собою, щогодини пам’ятати про живе спілкування з Богом. Саме це – шлях до здоров’я та успіху. Участь у обрядах, соборна молитва, благодать Святого Духа, які можливі лише в церкві, не можуть замінити разові корисливі спроби показати себе віруючим.
Без життя в Церкві люди не наповнюють своєї душі. Її можна заповнити лише любов’ю та вірою. Будь-яка людина згадує, коли вона була щаслива, з гострою ностальгією. І найчастіше, ці спогади пов’язані з закоханістю, добром та взаємними почуттями. Але ця закоханість наповнювала душу короткий час, оскільки у земному житті все короткочасно.
А тепер варто замислитися – якщо одна людина, земна, грішна, так могла наповнити душу іншої людини, що викликала в неї відчуття щастя, то яке відчуття викличе наповненість душі Богом, нескінченним, що існує поза часом і простором, нескінченним і всюдисущим. Це, напевно, блаженне почуття спокою та умиротворення, яких найбільше не вистачає у земному житті.
Саме за цим почуттям наповненості, відсутності порожнечі в душі, перш за все, треба прагнути храму, молитися, причащатися.
А народ не дарма каже: «святе місце порожнім не буває». Порожнечу в душі заповнює алкоголь, погані звички, розпуста, випадкові зв’язки, наркотики. Це всі спроби видалити вакуум. Але порожнеча – як чорна діра в космосі, всмоктує це все в себе і стає тільки глибше і бездонніше з кожним новим гріхом.
Люди звикли думати
По-третє, люди не йдуть у храм, бо вони звикли думати. Сучасна техніка, наука, досягнення цивілізації пропонують будь-який випадок життя готові рішення. Думати не треба – купи, адже все вже вигадано для тебе.
А в церкві потрібна велика духовна праця, читання, вивчення серйозної літератури. Потрібно мислити здорово, критично ставитись до себе. Тому ті, хто прийшов до церкви кілька разів, лякаються. Вони не готові працювати і думати – не вміють чи звикли. І йдуть, знову повертаючись у суспільство споживання, де треба брати, а чи не віддавати. Там всі прагнуть того, щоб розслабитися і отримувати задоволення. Адже це мильна бульбашка, яка все одно лусне.
Розцерковлення суспільства
По-четверте, свою роль грає і розцерковлення суспільства, втрата православних традицій та підвалин. При тому, що саме на них тримався народ багато століть. Цей стрижень стає все тоншим і тоншим. Що буде, коли він зламається? Напевно, кінець світу.
Поспішайте піти в храм, пам’ятайте, що ви самі здатні врятувати свою душу. Хоч би як молилися за вас ченці за поданими записками, вони не вимолять вам ні прощення гріхів, ні вічного життя. Вони допоможуть лише в тому випадку, якщо ви самі про це молитимете Бога, стоячи в храмі перед Господом з покаяним серцем!