Розбираємо детально сенс притчи Ісуса Христа про сіль та світло!

При читанні Святого Євангелія особливу увагу приковують до себе ті частини тексту, ті слова, які безпосередньо сказані Господом нашим Ісусом Христом. Саме пряма мова, звернена до людей, містить головні постулати християнського вчення та мудрість світу. Одним із таких особливих моментів є Нагірна проповідь, в якій Ісус звертався до учнів. Він казав їм про те, що на них покладено особливу, велику місію, якої ніхто з людей раніше не був удостоєний.

«Ви сіль землі. Якщо ж сіль втратить чинність, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, як хіба викинути її геть на зневажання людям.

Ви – світло світу. Не може сховатися місто, що стоїть на вершині гори. І запаливши свічку, не ставлять її під посудиною, але на свічнику, і світить усім у домі.

Так нехай світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 13–16).

Цими словами Господь показав апостолам, як важливе тепер їхнє місце у світі, адже сіль і світло були найзрозумілішими образами зі звичайної, побутової сфери життя євреїв.

Без солі не було б життя

За часів Нагірної проповіді та ще багато століть після неї, сіль грала величезну роль у житті людей. Вона використовувалася не тільки для підсолювання їжі, але головним чином як доступний консервант. Без солі неможливо було зберегти довгий час рибу, м’ясо, овочі. А це означало голод та лиха для людей. Відсутність запасів їжі за неврожаю, повної залежності від погодних умов, могло призвести до загибелі цілих народів. Сіль цінувалася, її не можна було кидати, використовувати не за призначенням. Саме тому існують у народі прикмети, наприклад, що прокинута сіль – до невдачі. Таким чином, старше покоління намагалося вберегти своїх нащадків від недбалого поводження з цим продуктом.

Саме тому сіль несла на собі ще й ритуальну функцію – її використовували для жертвопринесення як коштовність, як основу життя. Про це згадує і сам Ісус Христос, говорячи:

«Бо кожен посолиться вогнем, і всяка жертва сіллю посолиться» (Мк. 9, 49).

Крім харчового призначення, сіль була також лікарським засобом. Її використовували як антисептик, як протизапальний засіб і, що важливо – при пологах у матері та немовляти обрізали пуповину, а потім натирали сіллю новонародженого. І лише після цього його сповивали.

Оскільки люди жили в основному сільськогосподарською працею, то сіль використовували і як добрива. Можливо, це була не кухонна сіль, а, наприклад, калійна, але вона суттєво збільшувала врожай, отже, мала величезне значення для суспільства.
Підводячи межу, ми бачимо, наскільки важливою була сіль – смачна їжа, консервант, ліки, добрива, обов’язковий елемент релігійного обряду. Без солі не було життя.

І ось із цим найважливішим предметом Господь порівнює своїх учнів. Вони чудово зрозуміли його алегорію – важливіше за солі немає нічого, значить і вони мають для суспільства таке ж значення.

Але як сіль може стати непридатною?

Хлорид натрію – дуже стійка хімічна речовина, вона зберігається багато років. Але його можна зробити непридатним для вживання, якщо в сіль потрапить велика кількість води. Ісус Христос попереджає своїх учнів, говорячи і про це:

«Сіль – добра річ; але якщо сіль втратить чинність, чим виправити її? Ні в землю, ні в гній не годиться; викидають її» (Лк. 14, 34–35).

Тобто необхідність апостолів для цього життя подібна до солі, тому що вони несуть просвітництво і Слово Боже, зберігаючи душу від псування, хвороби, роблячи її родючою і здоровою.

Господь вимагає від своїх учнів доброчесного служіння людям, щоб вони були прикладом і несли правду, рятуючи цілі народи. Ісус, здавалося, не був пристосований до реального життя, його заповіді спочатку вважали неможливими. Але саме з них сформувалося сучасне суспільство.

Христос не закликав до скасування рабства, але саме християнство проповідує природну рівність між людьми. І рабство зрештою зжили на Землі. Господь не закликав до революцій та змін режиму, але саме християнство заклало основу тих правових механізмів, якими живе наше суспільство. Неможливо уявити, щоб Ісус Христос боровся за соціальні права, але християнство стало основою визнання рівних прав жінок та дітей у світі.

Ось що означає – християнство стало сіллю світу. Багато століть воно сприяло розвитку моральності, рівності та любові на землі. Якщо ж суспільство відвертається від цих цінностей, то воно втрачає свою сіль.

Голос Церкви в наш час стає «голосом волаючого в пустелі», його заглушають зойки тих, хто закликає змінити моральні стандарти. Але Голос Бога заглушити неможливо. Потрібно приєднуватись до солі землі, а не до потоків бруду, які намагаються зробити її непридатною.

Світло світу засвітилося, не ходіть у темряві

Окрім образу солі, Господь використав у Нагірній проповіді та поняття світла. Воно також образно і зрозуміло пояснювало його учням значення нового вчення як заклика вийти з пітьми і піти з тим, хто дає їм світло. Навіть ім’я Господа часто вимовляють як Світло.

У ті часи світло означало життя, темрява означала сон і смерть. Саме тому Господь говорив:

«Я світло світові; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя» (Ів. 8, 12).

Світло означало як відсутність темряви, а й наявність добрих справ, якими, власне, християни відрізнялися від язичників. Як світильник все бачать на столі, так і християнина все бачать у добрих справах, любові та милосерді до людей.

Образ світла та солі зрозумілий кожному. Бути сіллю землі і світлом світу, означає тільки одне – жити за Божими заповідями, подаючи приклад усім оточуючим, щоб вони могли сказати: «Він православний християнин, тому він такий добрий і благочестивий».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

error: Content is protected !!
Мы используем cookie-файлы для наилучшего представления нашего сайта. Продолжая использовать этот сайт, вы соглашаетесь с использованием cookie-файлов.
Принять