Головним ворогом роду людського, який прагне погубити душі всіх людей, є сатана. Але що є ця темна сила? Чи так всемогутній, як багатьом здається сьогодні, в наш неспокійний час?
На всіх цих найдавніших мовах слово звучить як «сатана» і означає – «наклепник», «противник». Саме звідси пішло найменування занепалого ангела, якого сучасною мовою зазвичай називають диявол.
Але ці дві назви не вичерпують прізвиськ злого духа. У Книзі Одкровень його називають «драконом, давнім змієм». У Псалтирі зустрічається прізвисько «злий ангел», а у Святому Євангелії ми бачимо його ім’я як «спокусника, князя бісівського, лукавого, отця брехні та веельзевула». Нарешті, у книзі пророка Ісаї сатана називається своїм колишнім ім’ям – денниця.
Звідки з’явився сатана?
На початку всіх часів Господь створив сонм ангелів для служіння собі. Він встановив між ними сувору ієрархію, яка передбачала підпорядкування нижніх чинів найвищим. Одним із найвищих, найбільш наближених до Бога ангелів був Денниця. Він був розумний, сильний і красивий, але надто запишався своїм високим становищем і вирішив стати ще вищим – піднятися над Богом. І тому він став підбурювати підлеглих йому ангелів повстати проти свого творця і встановити інші порядки. Він зводив наклеп на Господа, не гребуючи брехнею і обманом.
Але більшість ангелів зберегли вірність Богові. На чолі їх був Архангел Михайло, який вступив у бій з Денніцею і переміг його, скинувши з неба. З того часу денниця стала називатися сатаною, дияволом і його найменування ніколи не пишеться з великої літери, щоб не ставити зрадника в один ряд із Богом-Творцем. Він втратив дане йому Творцем горде ім’я, в результаті падіння за ним залишилася одна назва, яка лише означає суть, але не є ім’ям.
З часів скинення Денніці гордість вважається найважчим, смертним гріхом, тому що вона призводить до непоправних наслідків, що загрожують не тільки гордецю, а й усім, хто його оточує.
Як вдалося Архистратигу Михайлу перемогти такого сильного супротивника?
Святий Архістратиг Михайло також є наближеним до Господа. Його ім’я означає «Хто як Бог!», що тлумачиться як «Ніхто не дорівнює Богові!». Його не випадково на іконах зображують як закутого в сяючі обладунки воїна, з вогненним мечем у руках та крилами за спиною. Але ці обладунки є лише символом того, що він надійно захищений Божественною Благодаттю, а меч – прояв Божої Волі.
Головні риси Архістратига Михаїла – це любов до Бога, смирення, бажання виконати Його волю. Тому Архістратиг став лише добровільним знаряддям у руках Господа, показавши денниці, що раніше рівний йому, ангел перемагає його легко, будучи озброєним Божим словом. «Хто як Бог!» — вигукнув Архангел Михайло і кинув сатану в пекло.
Слід розуміти, що диявол, за визначенням, не може бути сильнішим за свого Творця. І те, що багато хто говорить про те, ніби нечистий перемагає, заволодіваючи душами людей, легко і без особливих зусиль, говорить не про його силу. Це говорить лише про слабкість людської натури, її гріховність і ту саму гордість, яка не дозволяє визнати свою неміч і звернутися за допомогою до Господа.
Тим, хто з Богом, нічого боятися підступів сатани. Вони не підвладні його спритним спробам. Віра в Бога, молитва, усвідомлене, полум’яне хресне знамення, схожі на вогненний меч Архангела Михаїла, який легко повалив князя бісівського з Неба в пекло. Потрібно лише користуватися цією зброєю без вагань. «Хто як Бог!»
Чи можливе прощення та порятунок сатани?
У людей часто виникає це питання, адже їм навіть шкода ангела, який міг би знову повернутися на Небо та служити Богові. Але питання не в тому, виправиться диявол чи ні. Справа зовсім в іншому.
Порятунок неможливий без покаяння. Тільки покаявшись і залишивши всі гріхи, люди можуть урятуватися. Цю можливість їм надав Господь, який викупив усі гріхи людства. Але це можливість дана лише під час земного життя. Тобто покаяння треба принести до смерті. Потім, ставши безтілесною, душа вже не може покаятися. Адже лише через неміч, слабкість людського тіла, Бог дав нам можливість сповідувати гріхи.
А сатана, за своєю природою ангелом, є безтілесним істотою. І в нього немає можливості послатися на неміч тіла, через яку він грішить. Тому прощення і порятунок сатани і бісів – всіх інших ангелів, що стали перед скиданням на бік денниці – неможливо ніколи. Так вважають святі Отці Православної Церкви.
Хоча, Господеві можливо все, і не дано нам знати, як Він вирішить долю сатани.
Чому Бог не знищує сатану?
На це питання сліддує також звернутися до думки православних святих, наприклад, святитель Іоанн Златоуст вважає так:
…Він зробив так, дбаючи про нас… Якби лукавий опановував нас насильно, то це питання мало б певну обґрунтованість. Але так як він не має такої сили, а тільки намагається схилити нас (між тим, як ми можемо і не схилятися), то навіщо усувати привід до заслуг і відкидати засіб для досягнення вінців?.. Бог для того залишив диявола, щоб ті, які були ним уже переможені, скинули його самого.
Хто може сказати краще і повніше, ніж Іван Златоуст? Тому слід постійно пильнувати, знаючи про те, що кожну секунду наша душа повинна боротися зі спокусами, що опановують тіло. Ця безперервна боротьба триває протягом тисячоліть. Не дозволимо ж сатані опанувати нас, щоб не позбутися Царства Небесного і не стати скинутими за гріхи, лінощі і гордість!