Поняття «аскеза» походить від давньогрецького «аскесісу», яке перекладається як «вправа». Спочатку термін означав вправи для вдосконалення фізичного тіла. Згодом поняття набуло морального чинника. З чого можна дійти висновку, що аскеза – це усвідомлене обмеження плотських задоволень і відмову від матеріального з метою підвищення душі над тілом.
Суворий піст, серйозна внутрішня боротьба з пристрастями та інші обмеження багато хто сприймає як насильство над людською природою, заперечення духовного та фізичного здоров’я. Насправді в християнстві аскеза спрямована на упокорення плоті з метою наблизитися до Бога і позбутися своїх пристрастей.
Приклади аскези у християнстві
Головний приклад аскези у християнстві – Спаситель. Він не мав нічого матеріального, сім’ї, не мав соціального статусу. Згідно з Його вченням, найефективнішим засобом від спокус і гріхопадіння є молитва і помірність, а найвищою чеснотою є дівоцтво і неуважність. Для спілкування з Всевишнім Христос провів у пустелі сорок днів без їжі. Багато святих наслідували свого Наставника.
Основні приклади аскези:
відмова перших християн від майна на користь громади;
звеличення подвигу християнських мучеників;
поширення чернецтва;
введено обов’язкове утримання в їжі в середу, п’ятницю, перед святим причастям та великими святами;
для мирян встановлено посильну аскезу для боротьби з пристрастями.
Основні засади аскетизму у православ’ї
Віруючі використовують аскетичний подвиг (молитви, піст) як зцілення від гріха та його наслідків. За допомогою таємничого поєднання з Христом людина набуває рай у собі. Православні святі, які досягли досконалості через аскезу, здобули звання «преподобних» і прославлені церквою.
Виділяють сім основних принципів аскетизму у християнстві:
Помірність у всіх аспектах життя віруючого: прийом їжі, вибір предметів гардеробу, розподіл сімейного бюджету, розваги.
Уміння обходитися малим у побуті, при цьому не відчуваючи себе ущемленим.
Готовність ділитися з нужденними, що має людина.
Отримувати радість немає від процесу аскетичного подвигу, як від можливості самовдосконалюватися.
Вчитися володіти та керувати власними емоціями.
Усвідомлене придушення пристрастей розвивати дух.
Спосіб життя, у якому матеріальні цінності та задоволення приносяться в жертву внутрішньому розвитку.
Аскеза в християнстві – це прагнення людини за допомогою подвигів здобути Божественну благодать, яка рятує, зцілює, оновлює та перетворює.
Сприйняття аскези християнами:
Відмова чи обмеження від усього матеріального сприймається як звільнення від влади речового світу над людиною.
Самітництво сприймається як можливість залишитися наодинці з Господом.
Послух. Боротьба з егоїзмом і як один із найвищих проявів любові до Господа та ближнього.
Цнотливість як засіб боротьби з плотськими пристрастями.
Милостиня, смирення та співчуття є виразом істинної любові до ближнього та Спасителя.
Важливо, щоб аскетичні подвиги були розумними та виконувались з вільної волі віруючого.
Вчення аскези у святих отців
У християнстві відомо багато великих аскетів, які на власному досвіді виробили певне вчення, яке включає такі аспекти:
порятунок стосується не лише душі, а й тіла;
тілесні подвиги є засобом досягти покаяння та зміни засобу;
без Божої допомоги, лише власними зусиллями, людина не зможе досягти спасіння.
Згідно з вченням святих отців, самі по собі аскетичні подвиги ще не гарантують досягнення досконалості. Виділяючи душевну та тілесну аскезу, преподобні відзначають їхню необхідність, як підтвердження бажання та ревнощів людини до порятунку. Однак при цьому зазначають, що врятувати, оновити, зцілити природу людини здатна лише Божественна благодать. Подвиги набувають сенсу лише через її осяячу дію.
Завдання віруючого – своїм життям продемонструвати бажання зцілитися від пристрастей та гріха. Без аскези, тобто без суворих регулярних і систематичних зусиль, спрямованих на підпорядкування тілесних і душевних рухів духу, служіння Господу неможливе.