Святитель Феофан Затворник був не лише православним подвижником, а й талановитим проповідником, який має глибоке знання людської психології. Минуло кілька століть, як він відійшов до Господа, але твори та думки святого Феофана Затворника здаються написаними про нас сьогоднішніми зі знанням справи та глибиною.
Навіть ті віруючі, які не знають, що означає слово прокрастинація, не раз у своєму житті це робили, займалися нею. Отже це іноземне слово означає таке явище, коли людина переносить на завтра те, що необхідно зробити сьогодні.
Особливо це характерно для молодих, слабовільних або, просто, лінивих людей. Відкладаючи на завтра справи, людина не думає про те, що новий день принесе нові завдання, вони накладатимуться один на одного, не даючи розібратися в цій лавині незакінчених справ.
Прокрастинатор підводить інших людей, шкодить собі, лає себе за таку звичку, але не робить нічого, крім обіцянок «все, завтра точно почну нове життя!». І нічого не змінюється, якщо немає якоїсь сили, яка розіб’є цю снігову кулю, що котиться в прірву.
Психологи радять
Щоб подолати проблему прокрастинації, сучасні «знавці людських душ» — психологи радять планувати свій день, розподіляти справи на важливі та неважливі, термінові та нетермінові. Відповідно, важливі та термінові справи потрібно вирішувати заздалегідь, та суворо стежити, щоб вони, раптом, раптово, не опинилися в іншій категорії та не стали сюрпризом.
Справа порятунку
Кожен віруючий повинен вирішити для себе раз і назавжди, в яку категорію він віднесе справу порятунку своєї душі? Тільки чесно, як на духу, без лукавства! Звичайно, будь-який православний скаже, що віднесе до категорії важливих.
А чи є ця справа терміновою? Тут багато хто замислиться, адже ще все життя попереду, встигнемо нагрішити, встигнемо і покаятися… «Тим більше, що зараз на першому місці діти, яких треба виростити та вивчити. Робота не дає передиху. Ось вийдемо на пенсію, тоді і в храм ходитимемо, і сповідуватимемося, і рятуватимемося», — так думають багато людей 21 століття.
Але ще в середині 19 століття про схожі проблеми писав святитель Феофан Затворник, розмірковуючи про аскетику та психологію.
Духовна сторона прокрастинації
Святитель був справжнім аскетом, тому питання спасіння душі розглядав з огляду на досвід подвижництва.
Як основу розгляду прокрастинації в одній зі своїх проповідей він взяв питання посту. І проблему ставив саме з духовного, а не буденного погляду. Адже під час посту людина має зосередитись на справі порятунку своєї душі.
Святий Феофан вважав, що з постом у багатьох віруючих є особливі труднощі, які часто зустрічаються з таких духовних причин:
За спостереженнями святителя Феофана Затворника, з постом є особливі проблеми, вони трапляються досить часто. Він їх описує та позначає духовні причини проблем:
Постом тільки ми трохи і розсудливимся… знаходимо опікуни про порятунок помислу… хто не відчуває потреби виправити в собі несправне? Але приходить самопочуття — подруга безтурботності та недбальства — і заглушає ті добрі рухи.
Дуже правильно сказано про саможалення. Саме зі жалості до себе люди починають відсувати пост – «почну з другого дня, з другого тижня, та якщо вже не постився, то на Страсної попощусь»… А там сатана підкидає з великою радістю ще якісь вагомі причини, щоб людина не постила , не сповідалася і не причащалася. Ось і піст пройшов, а віруючий чоловік нічого не зробив для спасіння душі, над ним панує прокрастинація. Таким чином, простий приклад, наведений святителем, дає чітке розуміння природи цієї психологічної проблеми – вона сатанинська.
Але хрещена людина не може все звалювати на нечистого, у віруючого є власна воля, свої духовні сили. Господь готовий завжди допомогти у добрій справі, тільки треба на нього сподіватися, сподіватися та вірити.
Тому святитель Феофан вважає, що справа не так у зовнішніх причинах та обставинах, як у духовній лінощі. Гріховні, лукаві лінощі, що походять від зневіри, можуть бути подолані лише внутрішніми зусиллями людини. Одним покаянням її подолати складно, це також буде лукавством, коли після покаяння знову станеться те саме, ті ж пошуки причин для невиконання завдання з порятунку душі, те ж невдоволення і безплідне життя.
Самопочуття може послужити людині погану службу. Воно близьке до малодушності, коли людина не хоче ускладнювати собі життя. І супутниками саможалення будуть безтурботність, легковажність та недбальство. Людина не замислюється про наслідки своїх вчинків, або наслідки байдикування. Він не дбає ні про що, тобто, не хоче докладати жодних зусиль, щоб змінити себе. Порожнє, майже безглузде проведення часу, легке, безтурботне життя, ось що приваблює.
Пам’ятай про смерть
Святитель не лише розмірковує про прокрастинацію, а й пропонує ліки від цієї страшної хвороби душі. Він пропонує згадати про таку панацею від багатьох духовних недуг, як пам’ять смертна. Та людина, яка пам’ятає про смерть, легко зможе розділити важливе та неважливе.
Значимість і масштаб будь-якої справи стане зрозумілим, якщо судити про нього з погляду переходу в інший світ, куди з людиною не піде ніщо з того, що вона придбав під час земного життя. Тільки духовне багатство буде тим багажем, який людина візьме із собою у вічність. А це багатство має особливу властивість – чим воно більше, тим легше його нести.
Згадаймо зі Святого Євангелія притчу про безплідну смоковницю: господар саду хотів зрубати дерево, на якому немає плодів, пустити його на дрова. Але садівник просить дати відстрочку, щоб спробувати обкласти дерево гноєм, можливо тоді воно заплодоносить.
Так і люди – не знають, коли прийде власник саду та перевірить, чи є плоди. І горе тому, чия душа виявиться безплідною. Його кинуть у вічний вогонь. Тому потрібно звертатися до нашого садівника, Господа Ісуса Христа, просячи його дати нам відстрочку, під час якої наповнитися духовними плодами та стати гідними вічного життя.