У християнському розумінні слово «спасіння» означає те, що людина досягає святості і потрапляє до Царства Небесного. Давайте докладніше розберемося з цим поняттям у статті.
Після того, як Адам та Єва вчинили злочин проти Бога, їхній гріх перейшов на всіх нащадків. І вже у першому поколінні після прабатьків людство дізналося, що таке смерть від гріха. І кров, пролита тисячоліття тому, не припиняє литися до цього дня.
Люди бачать, відчувають, що вони повільно вмирають, наближаючи свій кінець пристрастями, хворобами, нервуванням. Мало того, люди вбивають усі навколо себе – забруднюють природу, виснажують ресурси Землі, не залишаючи нащадкам шансів на виживання.
Але Бог створив людей зовсім не для такого життя. Спочатку люди створені для радості, нескінченного пізнання та життя без страждань та смерті. Таке життя, за вченням нашої Церкви, можливе лише поруч із Богом, у спілкуванні з ним після возз’єднання душі з Господом. Людям слід прагнути потрапити в це коло богоспілкування і потрапити до Царства Небесного. Саме там буття людей буде виправлено – через Воскресіння настане нове життя, в якому ніщо не затьмарюватиме щастя буття.
Як урятуватися, як потрапити до Царства Небесного?
Почати свій шлях у Царство Небесне треба з того, що цього забажати. Тільки добровільно, ще в земному житті, поки душа в тілі, людина може порятуватися. Адже саме через немочу, гріховність тіла, Господь дає людям шанс на покаяння і спасіння. Наприклад, ангели позбавлені такої можливості. Вони безтілесні, тому не схильні до впливу плоті. Занепалі ангели, отже, не можуть бути прощені.
Тому люди, які здобули такий неймовірний шанс, повинні обов’язково скористатися ним. Потрібно змінитися, а це означає, що людина повинна слідувати Божій Волі, віддатись їй повністю. У молитві «Отче наш» люди щодня вимовляють слова «Хай буде воля твоя», але чи розуміють їх до кінця? Напевно ні. Тому що ці слова означають покірність Божій волі. Господь краще знає, що для нас краще і як нам треба жити, щоб урятуватися.
Саме віра в Ісуса Христа, Сина Божого, засновника нашої Церкви, є шлях до спасіння. Віра в те, що Він викупив наші гріхи, прийнявши мученицьку смерть, повинна зміцнити впевненість у тому, що за порогом смерті на нас чекає брама Раю.
Я є двері: хто ввійде Мною, той спасеться (Ін. 10:9).
Але однієї віри замало. Вона має бути діяльною, тобто потрібно щодня земного життя проживати так, як нам заповідав Господь. Тобто жити за Євангельськими Заповідями, дотримуватися норм православної поведінки.
Таке життя означає постійну працю. Адже, щоб дотримуватися заповідей, їх потрібно щонайменше знати. Але й одного знання мало, їх треба розуміти. Зрозумівши заповіді, їх слід виконувати. І ось тут, на етапі розуміння, приходить повне усвідомлення того, що виконати всі заповіді людині не під силу. І в цей момент потрібно віддатися на волю Божу, прийняти у своє серце Спасителя, який дає надію та впевненість у тому, що спасіння обов’язково настане. Ця спільна праця, рух назустріч Богові та Богові до людини, призводить до бажаного результату.
Ісус Христос – головна надія
Саме для того, щоб люди були впевнені в можливості спасіння, воскресіння, Ісус Христос втілився в людському тілі, пройшов через муки, а потім через Воскресіння показав людям, що це можливо не лише Богові, а й людині. Воскреснути та піти у вічне життя можна лише з Ісусом Христом. Лише те, що зроблено заради Христа, допомагатиме кожному віруючому наближатися і не відстати від цієї священної процесії.
Чи можна надіятися на Божу милість і не дбати про спасіння?
Всі православні знають, що Господь милостивий, він може пробачити і митаря, і грішника, і розпусницю, як то кажуть у Святому Євангелії. Але слід розуміти, що ми живемо іншим часом, коли є всі умови для спасіння, є відомі нам Заповіді, є Церква. За часів розп’яття Ісуса Христа нічого цього не було, тому люди рятувалися лише вірою.
Тому сучасні люди повинні показати Господу, що вони йдуть за ним, хочуть працювати, хочуть виправлятися, каятися, щоб бути з Господом. Якщо християнин вірить і довіряє Богові, він не зможе його покинути і відійти від Церкви. Прикладом є апостоли, які донесли до людей можливість вічного життя та умови для спасіння.
Багато хто з учнів Його відійшли від Нього і вже не ходили з Ним. Тоді Ісус сказав дванадцятьох: Чи не хочете ви відійти? Симон Петро відповів Йому: Господи! до кого нам іти? Ти маєш дієслова вічного життя: і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син живого Бога (Ін. 6:66-69).
Їм не треба нікуди йти, адже можливість набути безсмертя – лише в Бозі. Рятуйтесь, живіть за Божими заповідями і знайдіть життя вічне.