Скільки поколінь змінилося з часів існування людини, а питання про те, як будувати стосунки з дорослими дітьми, залишається одним із найактуальніших.
Когось ці стосунки не влаштовують, хтось намагається не помічати в них проблем, і лише мало хто отримує справжню радість від спілкування один з одним.
До таких небагатьох ставляться подружжя Вичужанини, Сергій та Лариса – батьки чотирьох дорослих дітей.
– Ларисо Борисівно, чи переживали Ви «синдром спорожнілого гнізда», коли остання Ваша донька вийшла заміж?
- На щастя, такого ніколи не було. “Наше гніздо” не спорожніло. Ми продовжуємо тісно спілкуватися з усіма дітьми навіть після їхніх весіль. Діти регулярно дзвонять, приїжджають, ми в курсі всіх подій. Моя подруга навіть запитала одного разу: «Як ти живеш у цьому бджолиному рої? У тебе постійно перебувають діти, онуки». А я рада, що наша родина така велика та така дружна. Адже сім’я – це не лише батьки та діти, а ще й бабусі, і дідусі, і навіть прабабусі. Старше покоління грає величезну роль збереженні традицій, наступності поколінь. Як каже моя дочка: «Бабусю не зможе замінити ніхто!»
– Вашу родину порівняли з бджолиним роєм. Мабуть, бджоли прилітають на мед? Чим такий привабливий Ваш будинок для дорослих дітей?
– Насамперед нас об’єднують духовні зв’язки, наша віра в Бога. Це навіть сильніше споріднених, кровних зв’язків. Божа присутність, атмосфера любові та свободи – ось, що по-справжньому зближує і дітей, і дорослих.
У нас із чоловіком із самого початку було чітке розуміння: сім’я – це маленька домашня церква. Тому ми надавали великого значення духовному вихованню. Разом із дітьми читали Писання, молилися, заучували біблійні вірші. Потрібно сказати, що ці принципи виховання я винесла зі свого батьківського дому. Мій отець був священнослужителем церкви і завжди намагався навчити нас, дев’ятьох дітей, жити за Божими заповідями. Як глава сімейства він збирав нас кожного разу на тиждень для духовного спілкування, молитви, навчав Господнього вчення. І це дало свої результати. Настав час, і я постаралася продовжити добру традицію вже у своїй сім’ї. Ми також почали збиратися з дітьми раз на тиждень для спільної молитви та читання Біблії. Крім того, ми завели спеціальний зошит, куди записували свої прохання до Бога, щоб потім молитися за них протягом тижня. Коли наша сім’я збиралася наступного разу, всі мали свідчення: кожен міг наочно побачити, як Господь відповідає на молитви. Це зміцнювало віру дітей, навчало їх бути вдячними Богу і звертати увагу на дію Святого Духа в їхньому житті. Ми завжди наголошували: «Ваша надія має бути тільки на Господа, а не на людей».
Потрібно сказати, що наші молитовні зустрічі не проходили у вигляді офіційних зборів. Як правило, ми сиділи за столом, вечеряли та спілкувалися. Звичайна домашня ситуація, така добра сімейна атмосфера. Іноді дівчата влаштовували вечори при свічках, додавали якийсь незвичайний антураж. Тоді сімейні вечори ставали схожими на свято, але духовна складова залишалася незмінною.
Минув час, діти виросли, створили свої сім’ї. І на якийсь час ми перестали проводити подібні духовні спілкування та записувати молитовні прохання. А нещодавно хтось із дочок раптом згадав: “Мамо, а пам’ятаєш, як ми записували потреби і тиждень молилися за них?” Звісно, я пам’ятала. Ми вирішили повернутися до цієї традиції, але ще додати до молитви один за одного та піст. Так тепер ми молимося тиждень за якусь сім’ю з постом усі разом. А потім – задругу сім’ю, не залишаючи таким чином нікого без уваги. Крім молитви, ми вибираємо на тиждень якесь послання з Біблії, читаємо його, а потім, зібравшись, ділимося отриманими одкровеннями. Старша дочка створила групу нашої великої родини в месенджері, де регулярно нагадує всім, про яку саме проблему ми молимося з постом і яке Послання з Біблії читаємо. Це дуже зручно і дає можливість ще тіснішого спілкування.
Тому, відповідаючи на запитання, що тягне дорослих дітей до батьківського дому, ще раз підкреслю: тягне їхня християнська основа в наших відносинах. Якщо в сім’ях немає духовних зв’язків, то тільки родинні зв’язки не принесуть справжньої близькості та радості спілкування один з одним. Родину з’єднує лише Бог.
– У Вас у дворі стоїть величезний стіл. Напевно, в теплу пору Ваша велика родина збирається саме тут?
– Так, за цим столом і відбуваються наші зустрічі, регулярні спільні обіди та вечері. Внукам теж подобається гостювати у бабусі з дідусем. А «другі половинки» наших дітей нерідко заходять сюди самі, просто щоб відпочити і поговорити. У нас склалися добрі стосунки із зятями та невістками, і за це я особливо вдячна Богові. Із самого початку ми з чоловіком прийняли їх як своїх дітей, намагаємося кохати і ніколи не засуджувати. Вони, природно, це відчувають, тому самі прагнуть нашого будинку. Їм також тут добре.
– Ваші діти так само дружні між собою?
– Так. Ми завжди молилися про їхні стосунки і зараз продовжуємом молитися. Господь допомагає їм зберігати дружбу та прихильність довгі роки. Ми почали молитися за наших дітей з дня їхнього зачаття і продовжуємо молитися за них до сьогодні. Завжди мріяли про те, щоб весілля дітей не стало кінцем наших стосунків. Адже ми не перестаємо бути батьками, коли вони одружуються чи виходять заміж. Ми також переживаємо про дорослих дітей, про їхніх інших половинок, про онуків. Намагаємося завжди допомогти і словом, і ділом. Знаємо, що будь-якій людині в будь-якому віці потрібна любов батьків. Це сила, яка допомагає жити, долати труднощі і бути щасливим.
– Вам вдається зберігати баланс між участю у житті дітей та поважним ставленням до їх вибору?
- Я намагаюся. Хоча без Божої мудрості це важко. Будь-який батько хоче вберегти своє чадо від помилок, хворобливих уроків. Маючи більший життєвий та духовний досвід, ми раніше бачимо наслідки неправильного вибору наших дітей та бажаємо врятувати їх. Але Бог теж хоче їх чогось навчити, у Нього свої плани для їхнього життя. Тому свою допомогу я пропоную лише у вигляді поради та намагаюся ні на чому не наполягати. Важливо вчасно відійти убік та дати дітям діяти самим, не заступаючи за кордон. Коли бачу, що дітям важко ухвалити правильне рішення, то просто молюся за них.
– Ви говорили про наступність поколінь. Чи простежується продовження сімейних традицій у сім’ях ваших дітей?
– Так. Наші діти намагаються впровадити у свої сім’ї те добре, що побачили у батьківському домі. Вони також навчають дітей молитися, читати Писання, дякувати за все Богові. З часом, коли їхні малюки підростуть, я вірю, що і вони влаштовуватимуть подібні сімейні вечори зі зошитом для запису молитовних потреб. До речі, моя мама до цього дня збирає нас, сімох дітей у себе вдома. Це відбувається раз на місяць, бо деяким із нас доводиться приїжджати здалеку. Ми цінуємо молитви мами і дуже цінуємо наші сімейні зустрічі.
Ми розуміємо, що вибрали правильний курс у вихованні своїх дітей завдяки моїм батькам. Завжди легше щось продовжувати, ніж починати з нуля чи переробляти. Звичайно, складніше тим батькам, які тільки зараз прийшли до Господа і хочуть збудувати добрі стосунки з дорослими дітьми. Але якщо батьки візьмуть за основу біблійні принципи і докладуть зусиль, у них неодмінно вийде!