Молитви є основою духовного життя кожної віруючої людини. Християни сприймають молитви не як якісь обряди чи ритуали, а як сердечні бесіди з Господом – молячись, вони відкриваються Йому, дякують, просять допомоги або прославляють.
Для Православної людини молитви є справжнім духовним каналом, з якого він втішається, знаходить відповіді ті чи інші значимі питання й долає труднощі, уготовані їй на земному шляху.
Однак, незважаючи на значущість, деякі християни сприймають молитви не зовсім правильно – вони перетворюють їх на формальність, але не на довірчий і глибокий діалог з Небесним Батьком.
Подібні помилки заважають нашому сприйняттю та розумінню справжньої сили та важливості молитовних звернень. Давайте докладніше ознайомимося з найпоширенішими помилками, які часто допускаються за хвилину молитви, і постараємося зрозуміти, яким чином ми могли б їх уникнути.
Отже, перша і найголовніша помилка – це наша неуважність чи так зване «занепокоєння розуму». Нерідко наші думки за хвилину піднесення молитви блукають десь дуже далеко. Ми думаємо про ті чи інші нагальні турботи чи проблеми, про власне самопочуття або про когось із родичів – словом, про що завгодно, але тільки не про Бога.
Таким чином, ми не тільки не встановлюємо справжнього контакту з Господом, але й молимося нещиро. Ми не вникаємо у власні слова, не беремо участі у цій духовній бесіді по-справжньому, і тому не відчуваємо присутності Небесного Батька поруч із собою.
Друга помилка – це поспіх під час піднесення молитви. Поспішаючи, ми «відкарбуємо» слова молитви механічно, самі не розуміючи, що говоримо. Молитви вимагають певного старання та терплячості. Молячись, ми не беремо участі в гонці, але спілкуємося з Господом.
Саме поспіх заважає нам приділити належну увагу тому, що ми говоримо, і в результаті така «молитва» не тільки не зміцнить нашу віру, а й не наблизить нас до розуміння Бога та Його вчення. Кожне наше слово має бути сповнене сердечністю та любов’ю. Пам’ятайте про те, що якість Ваших молитов набагато важливіша за кількість озвучених Вами слів.
Третя помилка – ставлення до молитви як до звичного ритуалу. У такому разі молитва підноситься «на автоматі», без справжнього заглиблення у її зміст. Молячись за звичкою або просто тому, що «так треба», ми стаємо нездатними до істинного, глибокого Богоспілкування. В результаті ми відчуваємо себе спустошеними чи розчарованими, бо така молитва не дарує нам жодної одухотвореності та розвитку.
Наступна помилка полягає в нещирості і нашій духовній непричетності у хвилини молитов. Христові християни звертаються до Господа з сердечністю, безмежною любов’ю, трепетом і повагою.
Не відчуваючи в собі подібних почуттів, ми починаємо підносити молитви формально для галочки. Подумайте: хіба може байдужа людина, яка не поважає Господа, відчути поруч із собою Його благодатну присутність?
Ще одна помилка – це нерозуміння того, навіщо і заради чого ми молимося. Хтось сприймає молитви як «універсальний засіб», що допомагає вирішувати ті чи інші побутові проблеми.
Звичайно, людина, яка молиться, може попросити Небесного Батька про допомогу в непростих життєвих обставинах, проте молитва – це, в першу чергу, Богоспілкування, що сприяє розвитку наших чеснотних якостей і внутрішньо нас перетворює.
Дуже часто, помолившись, ми чекаємо на «моментальну відповідь». У цьому полягає ще одна помилка багатьох із нас. Нерідко ми розчаровуємося або щиро дивуємось, коли наша молитва не отримує миттєвого «зворотного зв’язку».
Але ми повинні розуміти, що Господь відповідає на ту чи іншу нашу молитву саме тоді, коли це стає дійсно потрібним, а не тоді, коли цього хочемо ми. Ми завжди повинні залишатися терплячими і наполегливими у своїх молитовних наверненнях – саме ці якості підживлюють нашу віру і формують довірливе ставлення до Небесного Батька.
Крім того, уникайте так званої «молитовної самодіяльності» – вона часто штовхає людей на помилки та привносить плутанину в їхнє духовне життя. Не намагайтеся складати власні молитви без керівництва духовного наставника – часто це призводить до відхилення від Православних молитовних традицій і до нерозуміння справжнього сенсу молитовних звернень.
Безумовно, наші щирі, сильні почуття до Небесного Батька є важливою складовою будь-яких молитов, однак вони не повинні привести нас до зречення церковних, випробуваних часом звернень.
Саме канонічні молитви допомагають християнам вірно спрямовувати свої звернення до Господа, поглиблюють їхнє духовне розуміння і захищають від багатьох помилок. Церковні молитви є справжньою духовною спадщиною багатьох Святих Отців, яких християни поважають і люблять і донині. Тому відмова від канонічних молитов часто породжує проблеми в духовному житті.
Насправді, уникнути безлічі помилок під час піднесення молитви не так вже й складно, як може здатися на перший погляд. Найголовніше – залишатися свідомим, старанним, зосередженим та щирим. Не ставтеся до молитов, як до формальності – хіба може бути формальною та повсякденною розмова з Небесним Батьком?
Ставтеся до подібних розмов серйозно, звертайте увагу на власні слова, кажучи неквапливо і вдумливо. Пам’ятайте, що молитва – це можливість християнина зв’язатися з Господом, можливість вирости духовно, особисто торкнувшись Божественної благодаті.
Грамотний підхід до піднесення молитов відіграє дуже важливу роль у нашому духовному житті – він сприяє глибшому засвоєнню Спасительних істин та нашому зміцненню у вірі. Крім того, зближаючись з Господом, ми стаємо терплячішими і милосерднішими до своїх ближніх.
Ставлячись до молитов правильно, ми уподібнюємося до Спасителя, ступаючи на Богоугодний і праведний життєвий шлях. Нічого не бійтеся і моліться від щирого серця, як заповідав нам свого часу Святитель Феофан Затворник.