Одні вважають це почуття проявом егоцентризму, егоїзму, інших якостей. Інші ж – здоровим егоїзмом, який необхідний людині для виживання, гідного життя у світі. Деякі святі отці кажуть: «Віддай плоть – отримаєш духу», а Ісус згадував, що «Хто хоче спасти свою душу, той погубить її» (Лк. 9:24). Чи потрібно відкидання себе людині? Чи ні?
Бог є любов. Так вважається в християнському світі. Однак в православ’ї широко культивується самозречення. Воно називається чернецтвом, яке людина приймає на себе, щоб молитися за мир, присвячувати своє життя Христу.
Монашество абсолютно не поєднується з любов’ю до себе людинb. Адже це добровільна смерть для світу – не дарма монахи носять чорне. Однак ця смерть, як не дивно, розцінюється, як вищий акт любові до себе. Адже в християнстві людина має дві сутності: земну і духовну, яка стане вічною після тілесної смерті.
Апостол Павло писав: «Якщо зовнішній наш чоловік, тліє, то внутрішній з дня на день оновлюється» (2 Кор. 4:16). Після того, як сталося гріхопадіння, людина стала мати дві природи: внутрішню і зовнішню. При цьому повністю заперечувати зовнішню можна, як не можна обійтися без води, їжі, комфортних умов для побуту.
Якщо людина не буде їсти, він загине. Але, якщо буде думати тільки про їжу, загине його душа. Так що християнство – це боротьба внутрішнього, вічного людини з тимчасовим земним, перемагаючи земні пристрасті. Адже, віддавшись тільки земного життя, людина втрачала себе для духовного. Тому, з християнської точки зору, вища форма любові до себе – чернецтво, в якому людина відрікався від земного життя заради своєї душі. Але далеко не кожен здатний на такий подвиг.
Підступність земної любові, поза християнства
Любити себе радять багато психологів. Однак в цій любові до себе, з земної точки зору, багато протиріч і підступності. Наприклад, в тій же їжі. Якщо людина їсть те, що смачно, він отримує задоволення. Здається, що він любить себе, але жирна, калорійна їжа завдає шкоди його організму.
Або протиріччя між тим, щоб їсти те, що хочеться і необхідністю схуднути. Народженням дитини і прагненням зберегти красу жіночої фігури. Йдучи тільки законам земного кохання до себе, важко не тільки не впасти в гріх, але і уникнути протиріч. Тому людина в земній, не християнською життя, часто вибирає те, що йому здається приємним, пересичується, тужить і страждає. Або заздрить іншим, якщо досягти бажаного не виходить.
Любов до себе – це егоїзм?
Християнство виступає проти егоїзму. Навіть Христос говорив, що подвиг душі людини – покласти душу свою за друзів своїх. «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мф. 16:24). Це говорив Христос своїм учням. Крім того, він дав заповідь: «Любіть один одного», яка підводить підсумок заповідей Мойсея. Адже той, хто любить ближнього, чи не буде заздрити, говорити неправду, здійснювати вбивства, змінювати, ненавидіти батьків.
Господь налаштовує людину на всепоглинаючу любов, яка має, скоріше, духовну природу, ніж фізичну. Любов до Бога виражається в тому, що людина не має Богів інших, ніж Христос. Любов до батьків виражається в їх шанування, до чоловіка (дружини) – у вірності.
Але і про себе Господь радить не забувати. Наприклад, відчай, зневіру вважається гріхом, а самогубство – найтяжчим гріхом, так як в ньому неможливо покаятися. Крім того, на сповіді священик може запитати, чи не завдавали ви шкоди своєму здоров’ю.
Якщо в звичайному житті любов до себе може виражатися в прагненні «взяти від життя все», отримувати задоволення, то в християнстві любов – це не тільки дотримання своїх бажань.
Це любов до близьких, Богу, дотримання християнських заповідей, за що людина завжди отримує нагороду, як за результат своєї ж праці. Так, християнська любов до себе передбачає обмеження, яких немає в земній егоїзмі, але за неї ж людина отримує більше, ніж при проходженні тільки своїм бажанням.
Егоїст залишається самотнім, навіть якщо досягає своїх цілей. Християнин, який любить себе і піклується про власну душу, про близьких, які не буде самотній, нещасний, так як бачить плід їхніх учинків своїх, зрощує наполегливої роботи.
І страждати від низької або високої самооцінки він не буде, як люди в земному житті. Тому що Господь – Творець. І створив людину за образом і подобою своєю.