Люди за своєю природою дуже схильні до гріха. І часто, коли він згрішить, усвідомлено, тобто, наперед знаючи, що роблять неправильно, втішають себе: «Покаюся, нічого страшного». І, насправді, каються, не залишаючи себе в гріху, але вже незабаром знову роблять те ж саме з такими ж думками. Так і рухаються по нескінченному порочному колі, замість того, щоб йти вгору, розвиватися і рости над собою.
Значення слова метанойя
Давньогрецьке слово покаяння складається з приставки «мета» – зміна, і основи «НПУ» – розум, думка, розум. Тобто, за часів становлення православ’я слово «метанойя», тобто, покаяння, означало – змінити розум. Повністю змінити свою свідомість, розуміння гріха.
Значить – покаятися, це не просто покаятися, вибачитися перед Господом за те, що зійшов з колії його заповідей. Виявляється, це потрібно змінити свій розум так, що він перестане вважати гріх, взагалі, чимось допустимим.
Зрозуміло, все люди грішні, кожен може словом, чи ділом, чи думками допустити гріх. Це неминуче по нашій природі. Але це не повинно бути навмисним вчинком, свідомо веде до необхідності каятися. Гріх повинен оголитися після роздумів над зробленим, стати одкровенням, результатом аналізу своїх справ.
Тобто, розум спочатку був вільний від гріха, він його не допускав. Ось це і є справжнє зміна особистості в бік досконалості. Це еталон покаяння, справжня метанойя.
Зміна свідомості і поведінки
Слід врахувати, що «НПУ» – розум – має і ширше значення в грецькій мові. Це не тільки функціонал – здатність мислити; не тільки матерія – сіра речовина; це ще і всі духовні здібності людини в цілому.
Через це справжнє покаяння веде до зміни свідомості і поведінки людини. Змінюється все життя. Відбувається метаморфоза.
Можна навести приклад з Євангелія. Юда, після того, як зрадив Христа, покаявся. Він пошкодував про скоєне. Але не знайшов в собі сил попросити вибачення, або волі для виправлення створеної ним ситуації спокутними справами. Значить, в його свідомості не відбулася метанойя, він залишився тим, ким був, зі своїми пристрастями. І зробив ще один гріх, який назавжди залишиться нерозкаяним – убив себе. А поруч, протягом тієї ж доби, апостол Петро тричі відрікся від Христа, але він покаявся і спокутував його подальшої життям, присвяченій проповідування віри Христової, і мученицькою смертю.