Дуже багато слів, які застосовуються в нашому церковному житті, використовуються і поза Церквою, в розмовній мові. При цьому сенс, який був вкладений в такі слова спочатку, часто спотворюється або не сприймається в його православному, євангелістському значенні.
Так сталося з поняттями гріха, пристрасті і вади. Ці слова мають різне значення, але в побуті частіше їх підміняють один одним, змішують і плутають. Звичайно, всі розуміють, що вони означають щось погане, але як розмежувати ці поняття, щоб вони встали у всій повноті свого страшного значення, в цьому потрібно розібратися.
Гріх
У наших щоденних вечірніх молитвах вже знаходиться поняття гріха. Гріх – це вчинок, досконалий в порушення Божих заповідей.
Взяв і використовував чужу річ, накричав на дітей, образив в транспорті незнайому людину – всі ці вчинки – гріх. І ми, розуміючи це, все одно не хочемо стримувати себе, не хочемо працювати над їх подоланням. Навіщо стримуватися, якщо все так себе поводять? Навіщо берегти почуття інших людей, адже ніхто з них не береже наші почуття?
А хіба ми це знаємо достовірно? Може бути, та жінка, на яку ви накричали в автобусі, теж хотіла накричати у відповідь, або навіть вдарити? Але вона стрималася, вона згадала Божу заповідь про любов до ближнього і не зробила свій гріх. Наприклад, колега теж міг поцупити з роботи якісь деталі, але він подумав про свою душу і поклав їх на місце!
“Останній суд”
Ніхто не знає думок і мотивів оточуючих нас людей. Кожен відповідає за свої вчинки і злі справи. Тільки ми відповідаємо за свої гріхи. І тільки нас засудять за них, коли настане час останнього суду.
Там вже ніхто не буде цікавитися, втомився ти чи не втомився, коли кричав на рідних і ображав їх. І ніхто не згадає мотиву і приводу для зради дружині або чоловікові, який здається сьогодні таким ґрунтовним і виправдувати того. І самі ми його не згадаємо. А ось камінь на душі від зради, від страшного гріха, буде лежати все життя.
Але грішити можна не тільки справами, а й думками. Здається, зовні людина така мирна, спокійна. Але якщо заглянути в її душу, то виявиться, що вона мучиться страшними думками.
Вона подумки чинить перелюб, вбиває, обжирається і пиячить. Але ж вона нічого цього не робить, а тільки думає про це? Кому від цього погано? А погано це тому, що людина не думає в такому випадку в цей час про свою душу. Вона вбиває її зсередини, подумки віддає її у владу демонів, а не прагне душею до Бога. Ось вже, воістину, страшна картина!
Це означає, що і уявні гріхи – те саме гріховні справи. За ними потрібно пильно стежити, і якщо раптом в душі з’являються такі гріховні думки, потрібно негайно з ними боротися – короткою молитвою, і прощенням у Господа. Вони в такому випадку прощаються, навіть без сповіді у священика.
Підсумуємо: гріх – це вчинок, або слово, або думка, яка спрямована проти Бога, проти тих заповідей, що він нам залишив і за якими ми повинні звіряти кожен рух своєї душі.
Пристрасть
На відміну від гріхів, пристрасті – це вже не окремі вчинки, а система вчинків, стійкий потяг людини, який він не в силах подолати.
Насамперед, пристрасть лихослів’я. Людина знає, який гріх – лихослів’я, як диявол любить його, нав’язуючи людям, як якусь нову норму. Але тим не менш, постійно допускає у своїй промові «мати», а то й постійно використовує їх, не рахуючи негожим. І ось, пройшов якийсь час і людина вже не може зв’язати слова без лайки, тобто вона повністю віддається у владу демонів, балакаючи з ними їхньою мовою!
Або найбільш наочний приклад – наркоманія, куріння або алкоголізм. Спочатку це епізодичні гріхи, потім вони опановують людиною, і вона вже не може їх позбутися без сторонньої допомоги. А іноді, коли пристрасть повністю заволоділа нею, то вже не може позбутися ніколи. Так і вмирає, не розкаявшись в гріху, не даючи собі жодного шансу на порятунок і вічне життя.
Скільки розумних, сильних людей дали погубити себе до різних пристрастей! Чому ж так легко люди віддаються їм? Відповідь проста – раніше люди мали лише одну пристрасть – спілкування з Богом, споглядання свого Бога. Коли вони відірвалися від Нього, то стали шукати собі заміну. І тому, що людина гріховна за своєю природою, то і пристрасті вона знаходить гріховні, нечисті.
І всі пристрасті можна розділити на три види, залежно від їх походження:
Пристрасть до насолоди тіла і душі, тобто ласолюбство.
Пристрасть до грошей і всіх радощів, які вони дають – грошолюбство.
Пристрасть до слави, почестей, влади, популярності – владолюбство.
Знайти в собі хоча б невелике джерело цих пристрастей може кожен з нас. А це значить, що попереду багато роботи над своєю душею, щоб пильно охороняти її від демонів, які завжди готові підкинути вуглинки в тліючі в кожному з нас пристрасті.
Залити ці розпалюються багаття може очищающий потік благодаті від сповіді і причастя, тому кожен православний має в своєму арсеналі надійний захист від пристрастей.
Порок
І ось тепер варто поговорити про те, що ж станеться з людиною, якщо вона не бореться з гріхами? Ми розуміємо, що вони перетворяться в систему, в пристрасть, яка оволодіє ним проти його волі.
Але що ж буде, якщо людина не буде боротися з пристрастями? А ось тут все набагато страшніше. Якщо моральна ущербність, ненормальність поведінки, грішне життя стане нормою для людини, то вона не в силах буде її подолати. Результатом руйнівної дії пристрастей стане відкрита порочність. Порок заволодіє душею.
Тобто, за великим рахунком, порок – це вже результат тої руйнівної дії, яку пристрасті надають на душу. Це клеймо, мітка, яка здатна показати оточуючим, хто перед ними. Порок приховати дуже складно, він постійно виходить на поверхню, йому тісно в душі і тілі, йому потрібно впливати на оточуючих. Він хоче жертви, постійного пожирання як свого носія, так і всіх, хто його оточує.
Ось в чому відмінність гріха, пристрасті і пороку. Розібравшись зі словами, тепер потрібно перейти до справи і щохвилини боротися з цими страшними речами, віддаляють нас від порятунку.